Марія Сидорчук - Полон

До сараю підкотила автівка Місцевого. Зазвичай він привозив їм харчі й випивку. Не задарма, звісно. Цей пацан знав собі ціну й досить швидко зорієнтувався в нових ринкових реаліях. Одначе вибір постачальників їдла був не надто широкий, тому Сухий погодився платити йому стільки, скільки ­скаже.

Місцевий у піднесеному настрої підійшов, радісно потиснув руку Сухому й Хіміку. Він увесь час лузав насіння й гучно спльовував лушпиння додолу.

— Здоров був, земляче.

Хімік подивився в салон автівки. Там сиділа немолода жіночка та стурбовано дивилася на них.

— Що привіз?

— Молодицю одну. Будеш?

Місцевий підморгнув Хімікові та поспіхом відчинив дверцята старих «Жигулів». Він галантно подав руку жіночці й допоміг вийти. Сухий і Хімік перезирнулися. Такого сюрпризу напередодні ліквідації бази вони не очікували.

Жінка наполохано озиралася на всі боки. Її хвилювання видавали бліді кісточки пальців, якими вона стискувала ручки вочевидь недешевої дамської сумочки. Сіра шерстяна хустка збилася набік, не по погоді легке картате пальто, джинси на струнких ногах, модні чобітки — все це виглядало безглуздо на тлі важких армійських бушлатів Сухого і Хіміка. Жінка приголомшено поглянула на них, на зброю, опустила очі і, прискіпливо зиркнувши на взуття, зробила крок до Хіміка.

— Я бачу, ви тут головний...

Хімік задоволено посміхнувся, але тут же на його обличчі з’явилася сувора гримаса «начальника».

— Я можу поговорити з вами? — ледь чутно продовжила вона. Хімік нахилився до неї, щоб краще чути. Жінка майже шепотіла йому на вухо. Сухий витягнув шию, аби теж почути, але холодний вітер відразу забрався під комір. До нього долітали лише уривки фраз.

— Син?

— Так. Він насправді не доброволець, він музикант у мене. Музикант.

— Зрозуміло... Є в нас Музикант, є такий.

Тим часом Місцевий не глушив мотор і з азартом в очах спостерігав за ходом переговорів. Сухий насупився, як їжак: мовчки відібрав в Місцевого насіннячко і теж почав демонстративно байдуже спльовувати лушпиння, весь час намагаючись влучити під ноги Хімікові.

— Там грошей, як домовлялися, — підтвердив Місцевий.

— Холодно. Пішли в офіс, — сказав Хімік та підкреслено суворо зиркнув на Сухого.

Той аж оторопів від такої нахабства, але швидко збагнув сценарій гри та, взявши під руку Жінку, потягнув її в кімнату, де вони з Хіміком облаштували собі апартаменти.

Посеред «офісу» на бетонній підлозі стояв залізний бак. У ньому горіли дрова. Дим від вогнища виходив крізь щілини в даху і стінах, тому температура була не набагато вища, ніж на вулиці. Єдине, що гріло душу, — не було вітру, тому Сухий з Хіміком відразу розсупонилися та розчервонілися. Поряд з баком стояв грубо збитий з дощок дерев’яний стіл, дві лавки і клишонога табуретка. Віддалік біля стіни виднілися дві лежанки зі спальниками, що тхнули пацюками. На стовпі, який підпирав старий дах, висіли автомати.

Жінка дивилася на все це з переляком в очах. Хімік поставив на стіл кілька тарілок, дві склянки і одну чашку. Сухий вправно закип’ятив на вогнищі чайник, сипнув брудними пальцями щіпку чаю в чашку і залив окропом. Посудину з чаєм підсунув ближче до Жінки, даючи зрозуміти, що то для неї. Потім дістав з кострища металеву коробку, в якій вони пекли картоплю, і висипав бульби прямо на стіл. Обвуглені картоплини апетитно запахли, і Хімік, узявши одну в руки, почистив її і поклав на щербату тарілку перед Жінкою. Потім так само мовчки почистив ще одну картоплину й запхнув її собі до рота. Його забруднене в сажі обличчя не виражало жодних емоцій. Непроникний, як скеля, він холодно дивився на Жінку. Вона сиділа на табуретці, щільно стиснувши коліна й не випускаючи сумочки з рук. Місцевий проходжувався вздовж стіни й періодично підморгував їй, ніби даючи знак: «Не хвилюйся, все домовлено».

Сухий, розстеливши на столі газету, виклав десяток свіжих яєць і поставив пакет з кислою капустою. Хімік вийняв армійського ножа, покрутив його з таким виглядом, що в Жінки аж душа похолола. Потім узяв бляшанку тушкованого м’яса й, акуратно розкривши кришку, гупнув перед гостею. Затим з’явилась і пляшка горілки. Хімік вправно зірвав кришечку, недбало налив собі, Сухому і, трохи подумавши, хлюпнув прямо в чай Жінці. Без зайвих слів він узяв свою склянку, грубо впхнув чашку в руку Жінці й цокнувся з нею, пильно дивлячись їй у вічі. Жінка зробила ковток і, закашлявшись, поставила посудину на стіл. Сухий і Хімік випили до дна. Сухий зачерпнув рукою капусту, чавкаючи і, упускаючи її зі слиною на стіл, закусив. Хімік діловито набрав тушонку на ніж. Деякий час вони обидва мовчки жерли, а Місцевий з ідіотською посмішечкою проходжувався уздовж стіни й підморгував Жінці.