Марія Сидорчук - Полон

— Ой, сам теж не святий, що треба?

— Погуляй трішки, я хочу декого допитати. Пташок своїх погодуй чи ще щось потрібне зроби, — без жодної емоції запропонував Хімік.

— А, так би й сказав одразу, все поняв, не дурак, дурак би не поняв, в мене теж є кого допитати — грайливо проспівав собі під носа Сухий та, взявши автомат, вийшов з кімнати.

Хімік дочекався, доки за Сухим зачиняться двері. Потім швидко поставив старого заіржавленого тазика біля лавки, налив туди відро води і прилаштував чайник на вогонь.

Жінка безпорадно сиділа біля стіни сараю й пильно дивилася на Журналіста. У її очах уже не було жаху, але залишалося нерозуміння всього, що відбувається. Дорослі здорові чоловіки покірно чекали смерті. І ніхто навіть не пробував чинити опір, ніхто не намагався захистити жінок, ніхто не бунтував, не ламав дощок у стінах, не планував утечі. Вона не розуміла, як таке можливо.

— Не підкажете, котра година? — пошепки спитала вона.

Усі мовчали, лише Журналіст посміхнувся:

— Тут немає часу. Навіть важко збагнути — коли день, а коли ніч.

— Скільки ви тут сидите? — наївно поцікавилася в нього Жінка.

Журналіст відповів не відразу. Нервово облизав губи, кілька разів примружився, потім заговорив:

— Давно. Мене взяли, коли ще місто штурмували. Напевно, щось не те зняв. Те, що не можна давати в ефір.

— Як же ви забрели на їхню територію?

— Тоді ця територія ще нашою була. Щось гуркнуло, земля зверху посипалась, я нічого не збагнув. Отямився — вони наді мною стоять: «Привіт, мордяко». Старший їхній переглянув матеріал на камері й каже мені: «Ну, дядьку, ти геть не те назнімав». Як піонер попався. А згодом сюди мовчуна кинули.

Журналіст кивнув у бік Льотчика, вона з цікавістю подивилася на побитого чоловіка.

— Так ви мовчун?

Льотчик повернув голову в її бік. Було видно, що кожен рух тіла дається йому з нестерпним болем. Льотчик кивнув Жінці й відвернувся. Тоді вона навкарачки підповзла ближче до нього й заглянула в очі. Льотчик витримав її погляд і сильніше стиснув губи. Журналіст посміхнувся:

— Та не буде він з вами говорити.

У його словах прозвучав і сарказм, і ненависть, і злоба. Жінка сіла поруч з Льотчиком і витягнула вперед втомлені ноги. Журналіст продовжував посміхатися, але вже беззлобно, навіть сумно.

В кутку заворушився Музикант. Жінка мигцем глянула на нього й пошепки звернулася до Журналіста.

— Як же його сюди занесло?

— Прямо з концерту взяли.

— Концерт? Тут? Це ж самогубство їхати сюди.

Вона ще раз зміряла поглядом Музиканта. Він відчув її погляд і спробував виправдатися:

— Я народитися тут.

Музикант говорив із чутним акцентом, але ж усі вже знали, що він американець, тому не виправляли. Жінка зацікавлено глянула в його бік:

— У тебе тут родичі?

— Мабуть, так, є, я не встиг зустрічатися. Мені зробити арешт.

— Так навіщо ж ти приїхав? На війну?!

— Війна? Я гадати, що тут проблеми. Наша преса казати, що тут конфлікт. Музика допомагає дружити, забирає злобу. Я приїхав спасати свій народ, свою Батьківщину.

— Але ж тут війна! Навіщо?

— Тому що не можна зраджувати. Ніколи не можна зраджувати собі та кохання. Я люблю свою Батьківщину. Я мав щось робити. Я не вмію стріляти, убивати. Я можу робити музику. Тому я тут

— І довго ти в полоні? Тебе хтось шукає?

— Я не знаю, один день тут, як тиждень. Може, дзвонили, а може, дурять мене. Я боюся, що мене не відпускати. Нащо їм проблеми. Журналісти. Скандали.

— Так, з нами зв’язуватися ніхто не хоче. Четверта влада, — з гордістю зауважив Журналіст.

— Влада? Це хто тут влада? — відгукнувся Місцевий. Він підвівся на ноги, презирливо дивлячись у бік Журналіста. — То ти влада? Ти пустобрех, дресирована мавпа з мікрофоном! Що ти можеш, крім базікати в телевізорі?

— Щоб бути журналістом потрібно мати не тільки можливість, але сміливість говорити правду...

— Замовкни, владо. Я тобі зараз скажу, хто ти.

Місцевий говорив з явною погрозою, тому Жінка вирішила втрутитися в розмову:

— Постривайте, не сваріться. Скажіть, от ви представник преси, як ви вважаєте, що таке сміливість?

Журналіст задумався, але потім обличчя його засяяло і він почав говорити поблажливим тоном ментора:

— Колись я цікавився цим питанням. Навіть робив сюжет. І що мені вдалося з’ясувати...