Марія Сидорчук - Полон

— Овва, шахтарі чи що? — зареготав зі свого кутка Місцевий.

— Та ні, в підземному переході. Вона там котеня продавала, а я просто так соромився до неї підійти. Тож зловив на вулиці бездомне і став поряд з нею.

— Ніби теж продаєш, так? — уточнив Журналіст

— Так. Тільки вона зі мною першою наважилася заговорити. І з того дня ми зустрічалися.

— А коти, тобто котенята? — його зацікавила історія. У мирний час з цього міг би навіть сюжет для ефіру склепати.

— Не повіриш, я свого першим продав, а вона свого якійсь бабці віддала, — жваво пояснив Хлопець.

— Якого дідька ви взагалі сюди приперлися? Волонтери чи як? — зневажливо спитав Місцевий.

— Так, наша машина першого ж дня на міні підірвалася, але ми встигли вивезти трьох людей.

— Яка машина?

— «Ленд Крузер», — буденно сказав Хлопець і чомусь посміхнувся.

— Трясця ж твоїй мамі! — вигукнув Місцевий та бамкнувся потилицею об дошки сараю.

— А ти вважаєш, що він коштує дорожче, ніж три людські життя? — суворо гаркнув Журналіст. Він дуже не любив аматорів, а інтерв’ю з Хлопцем було його проектом.

— Просто запитав, — дав задньої Місцевий.

— А якби тебе довелося витягувати з льоху, а будинок твій був би підірваний? — не припиняв нападати на Місцевого Журналіст

— А мій будинок і так підірваний. Сім’я розбіглася — одні там, а інші там. А я тут. Це мій бізнес. Це моя робота. Я хіба не маю права? Чи я гірший, ніж вони?

Повз Місцевого прошмигнула кішка. Та сама, яку приніс із собою Блаженний. Місцевий встав і спробував її спіймати. Кицька пручалася до останнього, аж доки він не загнав її в куток та не вхопив. Кішка заклякла в руках Місцевого, який почав її ніжно гладити.

— Жертвою прикидаєшся? Про справедливість заговорив? — Журналіст уже волав на Місцевого. Бо той зірвав йому кайф від улюбленої роботи та залишив без історії.

— Яка справедливість? У кого зброя — того правда. Тепер у нас так, — зазираючи кішці у вічі, озвався Місцевий

В Журналіста немов біс вселився. Він підхопився з місця, збуряковів і швидко підбіг до Місцевого:

— Тварин любиш, авжеж? І що? Де твоя справедливість? Де твоя зброя? Де?

Журналіст вихопив з рук Місцевого кішку та почав бити її мордою об стіну. Кішка кілька разів нявкнула та повисла в руці Журналіста мов шкура. А той продовжував виміщати злобу на безвинній тварині, забризкуючи котячою кров’ю все навкруги.

— Агов, ти, дурню! Облиш кота, — заклякнувши від жаху, встиг вимовити Місцевий.

І раптом з боку дверей пролунав постріл і Журналіст гупнув на землю.

Сухий, що стояв на порозі, опустив автомат:

— Шкуродери.

У сарай зайшла Жінка, обережно ступаючи в туфлях на високих підборах.

— Туди проходь, — скомандував їй Хімік та подивився на бездиханне тіло Журналіста. Куля влучила прямісінько в серце.

— От на біса? Я хотів на нього поставити, — ображено спитав Хімік Сухого.

— То візьми когось іншого, — озвався той і прискіпливо подивився на Льотчика.

— Мене візьміть, — ледь чутно сказала Дівчина.

— Краще мене! — одразу підхопився на ноги Хлопець, намагаючись затулити кохану від катів.

— А я на цього ставлю... — Сказав Сухий та вказав Хлопцеві дулом автомата на вихід.

Хімік підійшов до Дівчини, схопив її та потягнув до дверей. Вона не пручалася. З одного боку їй хотілося вмерти, з іншого — побачити новий день. З одного боку її розривало з середини почуття образи на коханого, з іншого — вона його кохала до нестерпного болю.

Душа болить, коли є сумнів. Ще мить тому Дівчина була впевнена в усьому, а ось тепер, коли кат повів її на страту, сумніви заступили весь світ.

Двері відчинилися, брязнув засув. Жінка обережно переступила через труп Журналіста, що й досі стискав у руці закривавлену кішку, й сіла неподалік від Льотчика. Вона ніколи в житті не бачила мертвих з відкритими очима. Їй було моторошно, але вона не могла відвести погляду від його обличчя. Журналіст немов завмер від здивування. Він лежав на спині й скляними очима вдивлявся у стелю. Все своє життя полюючи за інформацією, як наркоман за дозою, аналізуючи її та видаючи власні умовиводи за істину, він нарешті отримав такий інформаційний потік, який не зміг перетравити його мозок.

На вулиці деренчали «Жигулі». На небі поміж хмар мерехтіли зорі. Морозне повітря парувало, забираючи останки тепла зі ще живих тіл з кожним їхнім подихом. На підлозі холонув Журналіст. Його ще тепла кров розтеклася червоною калюжкою, бо мерзла земля сараю не встигала її в себе вбирати.