Светлана Талан - Матусин оберіг

Олеся обережно відклеїла аркуш, за звичкою приклала його до щоки й лише потім почала читати. Після традиційного привітання із днем народження мама написала:

«…Часом ти відчуватимеш себе емоційно виснаженою. Можливо, тобі захочеться поділитися цим із іншими, але ти вагатимешся, чи варто? Лише ти знаєш, що віддаєш занадто багато й усередині тебе лишається одна порожнеча. Навколо багато людей, але серед них ти – самотня. Самотність переслідує тебе, накриває серед ночі, не відпускає навіть удень, коли поруч люди. Ти хочеш нею поділитися з кимось, але боїшся, що тебе не зрозуміють, не второпають, чому ти така чуттєва й чому не можна все сприймати простіше. Ти заздриш людям, які не переймаються нічим, крім себе, але знаєш, що ніколи такою не станеш. Я уявляю тебе, Олесю, такою людиною, яка вміє любити до останку, віддавати себе іншим до краплі, не залишаючи собі нічого. Такі, як ти, доню, віддають частинку свого тепла й любові іншим, щоб ті не відчували свою неповноцінність. Вони сильні для навколишніх, але часом не знають, як собі допомогти. До тебе йдуть зі своїми проблемами, довіряються тобі, а ти покладаєшся лише на свої сили. Вони не знають, і їх не цікавить те, що ти можеш плакати у відчаї й бути такою самотньою. Вони думають, що ти сильна й усе витримаєш, але не розуміють, що твоя життєва енергія вичерпується, вона на межі. І лише я відчуваю, що ти в мене не така, як усі, ти дуже сильна. Добро, любов до людей, відкритість – усе колись окупиться сторицею, і поруч буде кохана людина, яка одна наповнить тебе життєвими силами так, як ти наповнюєш інших людей. Я впевнена, що така людина обов’язково буде біля тебе, інакше ніяк. Як би не було тяжко, тримайся своєї віри та мети, будь собою, щоб одного разу твоя самотність скінчилася і ти змогла подивитися в очі тому, на кого стільки років чекала. Він подивиться на тебе закоханим ніжним поглядом і скаже, що кохає тебе, і ця любов буде з вами все життя.

Олесю, моя кохана, люба дівчинко! Напевно, це мій останній лист. Як і обіцяла, у ньому – сюрприз. У той день, коли я дізналася, що вагітна, ми пішли з твоїм татом прогулятися на природу. Я мала намір сповістити його про це не вдома, а десь серед дерев, де є травичка та ростуть квіти. Ми знайшли прогалину, застелили простирадло на траві, де росла конюшина. І тут я випадково побачила листочок конюшини з чотирма пелюстками! Від старих людей чула, що знайти такий листочок – то на щастя та удачу. Я відчула, що то знак долі, обережно зірвала його, засушила в книжці й увесь час берегла для тебе. Колись древні слов’яни носили такі обереги при собі, загорнувши в хусточку, і він оберігав їх від усіх бід. Якось я прочитала, що листочок конюшини з чотирма пелюстками трапляється рідко, один на десять тисяч рослин. Одна пелюстка – для віри і слави – стихія Вогню, друга – символ багатства та удачі – стихія Води, третя – вічна любов, надія й щастя – це Повітря, четверта – на здоров’я й силу душевної рівноваги – належить Землі. Подейкують, що найбільшу силу чотирилисник конюшини має в ніч, коли місяць уповні, дні рівнодення, а особливо в ніч на Івана Купала – з шостого на сьоме липня. Олесю, у твоєму житті, як і в кожної людини, будуть ясні й темні дні. Якщо тобі буде дуже важко й ти втратиш надію чи не знатимеш, як вирішити важку життєву ситуацію, тобі допоможе мій талісман. Ти мені віриш? Віра врятувала не одну душу, тож потрібно її мати завжди, навіть тоді, коли життя загнало у, здавалося б, глухий кут. Тож нехай мій останній подарунок допоможе тобі у важку годину! Хоча, моє сонечко, життя занадто складне й непередбачуване, і прожити його – не поле перейти.

Наостанок. Цілую тебе, моя донечко, обіймаю й безмежно люблю!

Пробач, що покидаю тебе так рано.

Дочитавши листа, Олеся відчула, що аркуш важкий, і перегорнула його. На ньому був прикріплений невеличкий саморобний конвертик. Відкривши його, Олеся дістала звідти срібний ланцюжок з підвіскою, де за круглим скельцем було видно листочок з чотирма пелюстками. Від часу він утратив природний зелений колір і став жовтим. Розчулена такою турботою матері, Олеся поцілувала скельце й знову сховала лист і мамин подарунок у сумочку. Їй довелося вимкнути ліхтарик, бо почулися чоловічі голоси. Олеся напружилася, бо голоси наближалися. Вона припала до віконця й побачила, як дві тіні майнули на подвір’ї. Сумнівів не лишалося – чоловіки прямували до хати. Потрібно було діяти миттєво. Олеся схопила сумку, прожогом вискочила в сіни й полізла навпомацки драбиною на горище.