Светлана Талан - Матусин оберіг

Олесю та Карину в інтернаті дражнили Маленькими Мавпочками. Дівчатка були невисокого зросту, дрібненькі й завжди ходили разом, узявшись за руки. Часто вихователька вкладала їх спати у свої ліжка, а зранку знаходила подружок в одному. Щоб розрізняти їх, діти називали Олесю Білою Мавпочкою, а Каринку – Чорною. Образливі прізвиська не заважали подружкам товаришувати, навпаки, їхня дружба та довіра з часом лише міцніли. Вони розуміли одна одну з півслова, ніколи не сварились і навчилися не довіряти іншим. Іноді Олеся брала один із маминих листів, і дівчатка йшли на своє улюблене місце, де Олеся читала уривки подрузі.

Один із таких листів Олеся вирішила прочитати Карині. Вона взяла його в кабінеті Людочки, і дівчатка пішли на плити.

– Маленькі Мавпочки знову разом! – кепкувала Таня під хіхікання свої подруг. – Серія триста шоста! Чорна та Біла Мавпочки йдуть морозити жопи! Покажете їх нам потім? Вони будуть червоні?

Олеся й Карина звикли не реагувати на випади Тетяни й пройшли повз неї мовчки. Олеся подумала, що якби її не виручала Ніна, даючи гроші, то жилося б несолодко, а так нехай кепкують, якщо від того їм легше.

Подружки на плиті розклали стару хустку, сіли близенько одна до одної. Весна вже була на порозі. Її запах відчувався в повітрі, наповнюючи свіжістю, озивалась вона дзюркотінням перших несміливих струмочків, потемнілим снігом на полях та сонечком, яке сміливо визирало з-за хмар.

Олеся дістала аркуш, притулила його до щоки. Здавалося, що він і досі зберігає тепло маминих рук.

– Хочеш, я тобі щось цікавеньке прочитаю? – запитала Олеся подружку.

– Якщо можна.

– Можна. Гадаю, мама не образилась би. Ти ж моя найкраща подружка.

Олеся знайшла потрібне в тексті й подивилась на Каринку.

– Ти ж розумієш – щоб нікому!

– Звичайно! – кивнула головою дівчинка. – Наші секрети ніхто не знатиме.

– Тоді слухай, – сказала Олеся й почала читати:

«Доню, незабаром ти виростеш і станеш дорослою жінкою, як твоя мама. У тебе з’являться груди і виросте волосся у певних місцях. Напевно, ти вже чула про місячні від старших дівчаток? Коли я була такою, як ти, я дуже боялася, що поява крові на трусиках – це боляче. Зараз про це є багато літератури, але мені здається, що про такі інтимні речі все одно дівчинці краще дізнатися від своєї мами. Пам’ятаю, як я хвилювалась і боялася, що місячні почнуться, коли я буду в школі, і не знала, що мені робити. У мене вони розпочалися в одинадцять років, тож тобі слід їх чекати в такому ж віці, хоча це буває й раніше. Ти повинна бути готова до них і не боятися. Для того, щоб не виникло неприємностей, носи з собою гігієнічну прокладку, особливо тоді, коли без причини в тебе почне боліти живіт. Доню, я не буду витрачати час на пояснення фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі дівчинки під час дорослішання. Скажу лише, що це – звичайний процес, а не хвороба, і місячні сповістять про те, що ти з дівчинки стаєш дівчиною».

– Як усе зрозуміло пояснила твоя мама! – сказала Карина. – Якщо почнуться місячні, то це означає, що ми стали дорослими? У десять років?

– Ти що?! Ні, мама ж написала, що ми станемо вже не дівчатками, а дівчатами, тобто подорослішаємо. Ось слухай далі: « Перші місячні не означають, що ти стала вже дорослою та дозріла статево». Зрозуміла? – Олеся уважно подивилася на подругу.

– Тепер так, – промовила Карина й зітхнула. – Шкода, що мені мама ніколи такого не пояснить. Хоча я її жодного разу не бачила, але вона десь є.

– Звідки знаєш?

– Баба Проня казала.

– І де твоя мати живе?

– Не знаю. І бабця не зізнається – каже, що ще мала. Вона обіцяла розказати все про мою матір, коли мені виповниться вісімнадцять, а доти нічого не хоче розповідати, – пояснила Карина.

– Може, я спробую в неї дізнатися, коли поїдемо ще раз до неї?

– Ага! Так вона тобі й розповість! – усміхнулася дівчинка. – Чекатиму свого вісімнадцятиліття!

– Це так довго! А якщо баба Проня…

– Помре? Вона сказала, що тоді я про все зможу дізнатись у Людочки.

– То розпитай зараз! Людочка добра – вона розкаже! – збуджено сказала Олеся.

– Ні, не виходить. Уже пробувала. Лесю, ти поїдеш зі мною до моєї матері, коли ми станемо дорослими?

– Питаєш! Звичайно, що поїду! Полечу з тобою! Чи ти б не поїхала зі мною, якби моя мама була жива? – Олеся взяла Каринку за руку.

– На край світу поїхала б! – запевнила її подруга. – А ти давно бачила Костю?