Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

– Майор Моляр, внутрішні війська,– наблизившись до Бориса, відрекомендувався Чорний, і зазирнув у салон автомашини. Посередині скла на дзеркалі заднього огляду була прив’язана георгіївська стрічка.

– Шановний, поясніть, чому у вас на лобовому склі заборонена стрічка?

– Ким заборонена? Я закон не порушую! Сам колишній участковий. У меня дід – герой, на війні проти фашистів загинув! – агресивно російською відповів Борис. Чорний досить спокійно витримав атаку і не встряв у суперечку. Запитав лише в сержанта, чи перевірили багажник «Волги».

– Так, усе чисто. Тільки оця клята стрічка,– упевнено доповів сержант.

– Так якого біса ти мене покликав, Максим’юк? – несподівано закричав на підлеглого майор.– Конфіскував стрічку, і нехай собі їде! – віддав наказ Чорний, глянув у мій бік та якось ліниво почав відв’язувати «колорадську» стрічку.

Отже, як я й передбачав, Чорний добре сприйняв новину, що я місцевий,– розмірковував я далі. Зараз трошки нервує, можливо, через втрату ножа та конфлікт із Куполом, а може, через оцю стрічку… Я не встиг додумати свою думку, бо несподівано за своєю спиною почув стривожений голос.

– Бандерасе, а я тебе шукаю! – я обернувся й побачив Купола, який, захекавшись після бігу переводив подих.

– Кажуть, там твої хлопці з моїми зчепилися. Ходімо швидше за мною,– запропонував Купол і побіг у напрямку табору. «Тільки цього бракувало»,– устиг подумати я й побіг за Куполом.

Коли Бандерас із Куполом дісталися місця бійки, усе вже скінчилося. Колян лежав долілиць, зверху на ньому сидів Говерла. Час від часу Колян пручався, мов риба на суходолі, марно намагаючись вивільнитись. Велетень Говерла тримав його міцно. Ірина коротко доповіла командирам що сталося. П’яний як чіп десантник причепився до неї через те, що вона надала допомогу місцевим, а Говерла заступився за неї й показав, що сапери теж уміють битися. Купол вочевидь був роздратований чи то через свого п’яного бійця, чи то через поразку десантника у двобої із сапером. Він одразу, навіть не розмовляючи з підлеглим, наказав кинути Коляна до зиндана – ями для «аватарів», так називали бійців, яких спіймали п’яними на службі. Десантники підхопили Коляна й потягли до ями, розташованої нагорі, за наметами.

– Ідіть до дупи з вашим перемир’ям! Костяна вбили, а всім по барабану! – прокричав Колян, коли його спустили до зиндана, і зробив відчайдушну спробу видертися нагору. У мить, коли йому це майже вдалося, рука зірвалася, і Колян скотився до ями.

– Відпочинь, аватаре! – владно наказав підлеглому Купол.

– От сепари попруть, а де захисники? В ямі! – зі злістю озвався десантник, не бажаючи визнавати свою провину.

– Охолонь, захиснику. Завтра поговоримо,– пробурмотів собі під ніс командир і відійшов від ями. Десантники миттєво накрили зиндан власноруч зробленою дерев’яною решіткою. Колян, упокорившись, сів у кутку й розпачливо обхопив голову руками. Купол підійшов до Бандераса, Говерли, Моремана та Ірини, що стояли біля зиндана.

– Вправний у тебе боєць, Бандерасе. З такими навичками йому б у десанті служити,– зробив комплімент Купол і зміряв сяючого Говерлу з ніг до голови. Бандерас теж мовчки подивився на Говерлу, ніби чекаючи його реакції.

– Мені й сапером добре,– збрехав Говерла, марно намагаючись приховати своє задоволення від похвали, яке виказувала посмішка.

– Вибачте, док. Колян найкращого друга втратив, от і напився,– звернувся Купол уже до Ірини.

– Розумію,– коротко відповіла жінка.

– Дякую за розуміння. Ходімо, хлопці,– наказав Купол і пішов із десантниками.

– Ще раз дякую, Сергію. Звертайтеся, коли щось потрібно,– сказала Ірина, знову подарувавши Говерлі чарівну посмішку, і попрямувала у бік свого намету.

– Неодмінно,– пообіцяв Говерла, проводжаючи лікарку зачарованим поглядом. У цю мить він почувався щасливим. До нього звернулася не офіційно по-армійськи, а по імені та ще й подякувала жінка, яка припала до серця.

– Випередив ти мене, Говерло,– широко, мов чеширський кіт посміхнувся Мореман і дружньо поплескав товариша по плечу.

– За мною, обидва,– ледве стримуючи лють, крізь зуби наказав Бандерас і швидко рушив до намету. Мореман здивовано глипнув на Говерлу, ніби хотів запитати: «Що йому знову не так?». Говерла лише стенув плечима, хоча все зрозумів. Не треба бути фізіогномістом, аби здогадатися, що доведеться відповідати за те, що вступився за лікарку. Перемога сапера над десантником, хоч і п’яним, привернула до групи увагу всього табору. Отже, він порушив наказ командира не привертати уваги. Але якби Говерла мав можливість повернути все назад, аби виправити, він знову вчинив би так само. Він не дозволить будь-кому ображати жінку. Тим паче ту, котра йому подобається.