Кирило Круторогов - Бомбардир

– Слухай, В’ячеславе Івановичу, а як щодо того, щоб усе-таки побувати на матчі?

– Яким чином? – зі смішком поцікавився фізрук.– Запасним впишеш мене в заявку? Та я для таких речей уже старий!

– Ні, без жартів. Акредитованих журналістів буде допущено. Можу зробити перепустку й для тебе. Посидиш у ложі преси, познайомишся з нашими піраньями, послухаєш прес-конференцію тренерів. Може, навіть побачишся зі своїм колишнім підопічним. Чим не варіант?!

– З Гайдуком, ти маєш на увазі? Ну, його я б не став тривожити. Та й сам не хочу хвилюватися.

Переконувати його я не став. Хоча його небажання зустрічатись із Сергієм здалося мені дивним.

– Добре, як хочеш. Останній пункт викреслюємо. Все одно приїдь. Після матчу в мене заночуєш.

– Та якось незручно…– пробурмотів В’ячеслав Іванович, хоча, судячи з інтонації, він уже вирішив.

– От і добре. Отже, домовилися, чекаю…

Інцидент із дискваліфікацією НСК «Олімпійський» на вирішальний для «Динамо» матч Ліги чемпіонів був більш ніж прикрим. Расизм в Україні? Важко погодитися. Більшість українців ставляться до іноземців толерантно, незважаючи на колір шкіри й віру. У найбільших містах країни тисячі африканських, китайських, арабських студентів. Частина з них згодом асимілюються, чудово опановують мову, щиро люблять свій новий дім.

Проте напередодні Євро-2012 колишній захисник збірної Англії та лондонського «Арсеналу» Сол Кемпбелл без причини раптом зчинив бурю в склянці води, назвавши Україну расистською країною. Темношкірий Сол на цьому не зупинився й закликав англійських уболівальників не їздити на чемпіонат Європи, бо «звідти можна повернутись у труні».

Ця заява образила українців. Турнір минув успішно, гості хвалили святкову атмосферу, дешеве пиво й чарівних українських дівчат. Правда, містер Кемпбелл і не подумав вибачитись.

І ось через три роки, під час матчу Ліги чемпіонів між «Динамо» й одним із найпопулярніших клубів Англії, країни, де расизмом вважають навіть згадку про колір шкіри людини, просто на трибуні демонстративно метелять чорношкірих фанів. Пересічна сутичка, як намагалися подати бійку деякі журналісти? І це при тому, що група нападників явно цілеспрямовано перемістилася з одного сектора до іншого, обрала серед безлічі вболівальників саме темношкірих і, навіть не ховаючи облич від камер спостереження й телекамер, заходилася молотити їх. Між іншим дісталося й українцям, які сиділи навколо і намагалися втрутитись.

Першою подала інформацію про інцидент, супроводивши її ефектним відео, лондонська The Guardіan. На адресу однієї з найбільш толерантних країн Східної Європи пролунали звинувачення в расизмі, різкий осуд того, що сталося. Клуб відхрестився від агресивних молодиків, фанатське угруповання, яке базувалося в секторах по сусідству з тим, де відбулося побиття, заявило, що гадки не має, хто ці люди. А спостерігач FARE 8 8 Football Against Racism in Europe (FARE) – мережа, яка бореться проти расизму та ксенофобії в європейському футболі. , присутній на матчі, просто задокументував події.

У результаті «Динамо» дістало не тільки дискваліфікацію стадіону на два матчі євротурнірів, а й перспективу ще суворіших санкцій надалі. Хоча в дійсності покарано не призвідників і виконавців побиття, а всіх київських любителів футболу, а заразом і футболістів, які позбулися підтримки у важливих матчах.

Що це було: дурна витівка радикалів чи проплачена провокація з метою створити інформаційний привід? Принциповим є навіть не це, а те, що люди, які дискредитують Україну й здійснюють справжні акти терору, з якоїсь причини практично завжди лишаються безкарними…

В’ячеслава Івановича я зустрів на вокзалі, хоча він відбивався й повторював, що дістанеться до мене сам. Поїзд прибував досить рано, і ця обставина визначила мій сонний і досить пом’ятий вигляд. Зате гість з’явився на пероні свіжим як огірочок і неймовірно енергійним. Під потертою дублянкою – новісінький, ще не обм’ятий, явно парадний костюм. Свіжовиголений, усміхнений, у хмарі запаху дешевенького одеколону: відразу видно, що для колишнього фізрука така подорож – справжня подія.

– Що це ти такий сумний, Петровичу? – одразу поцікавився він, приязно обіймаючи мене за плечі.

– Та таке. Трохи не виспався…

– Як це, сьома ранку?! – здивувався фізрук.– Хто рано встає, тому Бог дає!

– У нас інакше кажуть: хто рано встає, той усіх дістає.

– Ну-ну. Я зазвичай уже о п’ятій на ногах. Зарядка, холодний душ, сніданок – о шостій готовий до всього. А під лежачий камінь завжди встигнемо.