Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

Вона дивиться на мене уважно-мовчки, але з відчутною недовірою. Вона чекає. Навіть здається, що обличчям цієї жінки пробігають сутінки; ?може, вона мені повірить, тому, що я маю їй розказати.

—Перед цим Ви сказали — (починає вона, тепер спокійно й твердо) —Ви адвокат. Алетаке: сьогодні кожен гицель, що здатний без затинок вимовити слова дойчмарка & кредит, величає себе бізнес-консультантом — ?!чого це у вас-юристів має бути по-іншому. Коли Ви останнього разу були тут, я точно пам’ятаю, Ви ще були механіком —

. . … сторонні постійно нас плутали, тільки після перепитування Хто є Хто. . …: мій !брат що був схожий на мене й залишиться таким як і я схожий на нього — !свиня зі свиней : ?!Скільки мені ще тебе вбивати — : —!Що — (голос жінки нестриманий, жорсткий) —!Що Ви там верзете. !Таж опануйте себе — : —З!розумійте:Мій !брат. Донощицька=свиня, з якою Ви мене сплутали. Тепер мені !Все ясно. ( Кипляча брудна вода, пузирі в пінистому вареві — & із задушливого булькоту її голос:) — !Все. Не думаю, що Вам уже !Все ясно. Навіть якщо Ви тільки бра — : —!Тільки — це добре. (Й із втомлено-тріпотливою усмішкою знов опускаюся в крісло) —Він видається мені все живішим, відколи він — відколи я його —

—тільки брат. Хозна. Може це й правда. А мо це знов яка дурнувата історія. Такесобі сюсюсю, яке Ви мені —

—!Послухайте. (Я беру жінку за обидва передпліччя її суглобні кістки тонкі й прохолодні наче порцелянові , вдивляюся в чуже , холодне обличчя, яке в 1 мить видається на диво порожнім, наче з потоками часу з нього вимилася вся здатність виражати почуття — сум аб співучасть —.) —!Послухайте. Лише !1 мить. Ми маємо. Маємо дійсно. Божежмій: Від Вашого лиця я геть затинаюся. Отож. Послухайте. !Будь ласка. Ми маємо !дійсно !поговорити. Я — я Вам !Усе поясню. Справді Все і — : —Ще раз Усе. Трошки забагато за дну ціну, чнетак. : —Скікиви-хочте. Бо — ось — у мене достатньо — гляньте — (я бачу, як мої руки вишкрібають із кишень піджака купюри, зсудомлені пальці розмахують цим жмутом перед її обличчям, зіжмакуюють його в кулю & зрештою кидають гроші на стіл наче ставку в ризикованій грі).

Жінка=зі свого боку, здається, прийняла рішення, вираз її обличчя більше не холодний, а лише тверезо напружений, як у гравця в покер, що вирішив дійти до кінця. —Гаразд. Як собі знаєте. Говоріть, скільки хочете. Зрештою мене тільки для того й використовують & Все, що Ви захочете тут робити, вже оплачено Вашим друкком. . … Я навіть вислухаю Вас. Але для цього я маю трохи випити. (Каже & перехиляє порожню пляшку шеррі. Жінка піднімається з крісла, автоматично посміхаючись) —!Більше ніж трохи. (І виходить на кухню.)

Купюри на столі розпрямляються ривками, так наче всередині паперу розлабляються дефектні амортизаційні поля аб наче скорочуються м’язи & нерви якоїсь істоти, яка чатує в засідці, пригнувшись, готова стрибнути, щойно випаде нагода схопити —

Жінка повернулася в кімнату, поставила на стіл нову пляшку, віскі & 2 склянки, і знову всілася в крісло напроти мене.

—Ну !говоріть же! Тіки давайте коротко. Я хочу !нарешті знати : що я тут роблю, у цьому !сраному місті & з цим жирним гівнюком, що підчепив мене в барі й —

—Ви маєте вислухати. Принаймні те, що я про це знаю. Решту — завжди залишається якась решта, що роздимається до величезної штуки —, її Ви маєте звести докупи самотужки.

—Коли я Вас перед цим питала про власність і: майно — про це Ви хотіли розказати багато тонкощів, чи не так. Щось на зразок: майно — це ще й здобич. Майно можна купити, обчислити & й оплатити грішми, але грішми не втримаєш. ?!Правда. Тобто майно минуще, сказали б Ви. Натомість власність — це те, що належить до нашого найглибшого єства.

—Так але—

—Чекайте. Потім, хіба ні, Ви б сказали щось про гармонію & про неминущість власності, як це — Ви б точно зауважили — вчувається вже в самому слові: в-Ласність. (Вона наслідує, звично причмокуючи, манеру тих старших панів, дегустаторів вишуканого несмаку, що в салонах аб на офіційних прийомах виставляють на продаж візитівки своєї імпотенції, а також у спеціально для цього створених колонках розділів «Культура» деяких газет, і завжди виходять на публіку, оповиті запахом певного=парфюму, схожим на мильний запах вологих серветок, які роздають пасажирам у літаках.) —Точно: Ви б говорили щось подібне — !о нічого не кажіть. Звісно ви б таке говорили : Так говорять Всі=ці витончені=уми, чиї нирки давно в салі, тож на Те, що коїться довкола-них, !чхали вони з високої гори. Хіба що щоб вибити=собі з цього оточення новий, тонкий & вишуканий прибуток. Тоді в-світі немає більш зацікавлених людей ніж ці — ці — (в її голосі погано притлумлена лють) —віртуози з липкими лапами. — (Похапцем & 1 ковтком випиває віскі. Закашлюється —, я підскакую, плещу її долонею по спині — !Опа клієнт твій друг ξрятівник !от прикол блін !самаритянин із хвойдою — та шо ти там робиш ти мавпо дурна — )