Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

З німецької переклала Олександра Григоренко

Стан запаморочення від надто бурхливих соціальних змін, описаний Ґрюнбайном через метафору космонавта, який повернувся на землю, але не здатний знайти свій дім, що загубився в ході блискавичних змін політичної карти Європи, потребував опрацювання. Однією зі спроб структурування шокового досвіду Повороту стала повість західнонімецького письменника Ф.К. Деліуса (нар. 1943) «Груші Рібека» (1991). Традиційні політичні метафори німецько-німецьких відносин як «німецької рани» (1960-ті роки), «розірваної родини» (1970-80-ті у ФРН) і «класового протистояння» (1970-ті в НДР) набувають у Деліуса карнавального виміру: Возз’єднання представлене тут як народне свято, присмачене пивом, горілкою і гороховим супом. Дія відбувається незабаром після падіння Муру, коли жителі Західного Берліна нарешті отримали можливість вільного пересування країною. Вони приїжджають до відомого з хрестоматійної балади Фонтане (XIX ст.) східнонімецького села Рібек, щоб здійснити ритуальне оновлення старих зв’язків — висадити молоду грушку — фонтанеанський символ завбачливості, щедрості, перемоги життя над смертю.

Падіння Муру начебто приводить до вибуху спонтанної карнавальної свободи, коли «все відкривається, повертається і навертається», зникають традиційні структури, межі й знання: «бо ми святкуємо, доки не знаємо, хто ви і хто ми, бо мури розсипаються, як карткові будиночки». Спровокований цим струс проявляється передусім як територіальна зміна: «Коли вони, ті, із Західного Берліна, зі східного боку в'їхали в наше село», що змушує придивитися до територіального абсурду розз’єднання: географічне місце Західного Берліна насправді на сході країни, його західність є чистим ідеологічним конструктом. Також це чітко вказує на те, що Захід і Схід у повісті — це певні символічні локуси, стереотипні комплекси значень, а не просто просторові координати.

Поворот для Західного Берліна реалізується як свобода пересування, в той час як для східняків — це передовсім свобода мовлення: «я не припиню, якщо я зараз не говоритиму, то не говоритиму ніколи, адже у нас голова обертом, і все так швидко, що забуваєш, де твоє серце, бо всюди все колотиться». Всю повість складає одне довге речення на понад 90 сторінок, наближене до «потоку свідомості» й Роланівського «Кола Брюньона» водночас. Воно сповнене звертань до невідомого слухача, асоціацій, стихійних спогадів, перерахувань, еліптичних конструкцій, обірваних синтагм, неправильної пунктуації, неполіткоректних висловлювань тощо. У своєму монолозі Рібек повідомляє історію села від Тридцятирічної війни до різних форм капіталістичного чи соціалістичного неофеодалізму. В оповіді часові пласти змішано, час оповіді й розказаний час граматично не розрізняються (всюди вживається форма Präteritum), в результаті чого сучасність постає сукупністю історій, що «нанизуються» на образ грушевого дерева як універсального символу самості, життєствердності, але також як політичного маркера.

Власне, саме «грушка» постає лейтмотивом всього твору: від грушівки, яка розв’язує язики й думки — до дерева груші як (накинутого) ідеологічного стрижня життя села та метафори об’єднання квазі-урбанного Заходу (Західний Берлін) із квазі-провінційним Сходом (село). Це символ, через який село вписане у «великий наратив історії Німеччини» (бо балада була хрестоматійною для шкільних програм як НДР, так і ФРН). Також груші фігурують у повісті як збірний образ християнського милосердного дару (старий Рібек у Фонтане), що на практиці виявляється конструктом, чистою симуляцією, заданою (sic!) літературою як формою колаборації з дискримінаційною владою.

Промова селянина-Рібека сповнена алюзій до національних гімнів ФРН та НДР, приказок та прислівїв, травестії з культури романтизму (гра слів Geist — Bimgeist — Weltgeist // дух — грушівка — Світовий Дух), а також іронічного цитування балади Фонтане, що задає ритм прози Деліуса. Разом з тим прийом інсценізованої наївності (п’яного) оповідача не дозволяє читачеві довіряти карнавалу Об’єднання: нібито п’яний Рібек конструює складні граматичні конструкції, майстерно вплітає у свою промову найрізноманітніші цитати і грається з текстом балади Фонтане. При цьому він поступово дезавуює хрестоматійний шкільний вірш як ідеологічний інструмент різних владних полів: протягом ХІХ-ХХ ст. балада використовувалась для створення матриці мирного й затишного німецького минулого, що постала ерзацом дискусії про кричущу соціальну нерівність.