Колм Тойбин - Завіт Марії

— Він був сином Божим, — сказав один. — Батько послав його, щоб спокутувати людські гріхи, врятувати світ.

— Померши, він дав нам життя, — сказав другий. — Своєю смертю він спокутував гріхи усіх людей.

Я обернулася до них, і, побачивши на моєму лиці біль, гнів і страх, вони злякались, і один з них рушив до мене, хотів змусити мене замовкнути, не дати сказати того, що я збиралась. Я відступила на кілька кроків і стала в кутку. Спочатку я прошепотіла, потім сказала свої слова голосніше, а він усе насувався на мене. Я втиснулася в куток і прошепотіла це знову, повільно, ретельно вимовляючи слова, вкладаючи в них усі свої сили, весь невеликий залишок життя, що жеврів у мені.

— Я була там, — сказала я. — Я втекла, перш ніж усе закінчилось, але якщо вам потрібні свідки, то я — свідок, і ось що я вам скажу. Ви кажете, що він спокутував гріхи всіх людей, а я вам скажу: Воно того не варте. Воно того не варте.

Увечері вони пішли з караваном, що прямував до островів, і в їхній поведінці відчувалась відчуженість, щось подібне до страху, а може, роздратування та відраза. Але вони залишили мені грошей та їжі, а також залишили відчуття, що я й досі перебуваю під їхнім захистом. Бути з ними ввічливою було зовсім неважко. Вони аж ніяк не дурні. Я у захваті від їхньої передбачливості, вміння все розрахувати, відданості, від того, що вони не схожі на неголених дикунів і божевільних, на чоловіків, не здатних дивитися в очі жінці, що приходили в мій дім після смерті чоловіка і цілісінькими ночами говорили з моїм сином про бозна-що. Вони одержать перемогу і доможуться свого, а я помру.

Я більше не ходжу до синагоги. Це — в минулому. На мене обов’язково звернуть увагу, бо я не схожа на інших. Але я разом з Фариною ходжу до іншого храму, а іноді я йду туди сама — ранками, ледь прокинувшись, або в сутінках, коли у світ приходять тіні, провісники ночі. Я рухаюся тихо. Я пошепки звертаюся до великої богині Артеміди, котра щедро відкриває обійми, готова всіх нагодувати своїм молоком. Я розповідаю їй, як мені хочеться заснути в сухій землі, спокійно перетворитися на порох, заплющивши очі, де-небудь під деревами. А поки що, прокидаючись уночі, я хочу більшого. Я хочу, аби того, що сталося, не було, щоб усе пішло інакше. Як легко могло все скластися! Як легко було б визволити його! Для цього не треба було б великих зусиль. Навіть сама думка про це приносить мені полегкість. Вона розсіює темряву і притлумлює скорботу. Я почуваюся, як подорожній під палючим сонцем, утомлений довгою дорогою через пустелю, коли він піднімається на пагорб і бачить унизу місто, що сяє, наче опал в оточенні смарагдів, багате місто, у якому є колодязі й дерева, ринок, повний риби, домашньої птиці, плодів, де розливаються аромати їжі та прянощів.

Я спускаюся до нього пологою стежкою. Мене тягне в це дивне місце, населене душами, я йду вздовж неперевершених вузеньких місточків над плюскотливою паруючою рікою, що нагадує лаву, яка застигає, а по її берегах розкинулись луги, повні життя, що виривається з-під землі. Я йду куди хочу. Навколо — тиша і спокійне розсіяне світло. Світ — сумирний і розслаблений, як жінка, що розпускає на ніч коси. Я шепочу ці слова, знаючи, що слова не марні, і, усміхаючись, промовляю їх до тіней богів цього місця, що линуть у повітрі і готові побачити й почути мене.

Колм Тойбін(1955), один із найвідоміших сучасних англомовних прозаїків, народився в Ірландії в містечку Енніскорті у графстві Вексфорд. Навчався в коледжі Святого Петра у Вексфорді, працював барменом, 1975 року закінчив Дублінський університетський коледж. Від 1975 до 1978 року жив у Барселоні (Іспанія), а після повернення до Ірландії почав працювати в журналі «Magill», згодом ставши його головним редактором. Після 1985 року здійснив тривалу подорож Африкою та Південною Америкою, підсумком якої стали декілька документальних книг.

Від 1990 року Колм Тойбін розпочинає публікувати свої перші романи — «Південь» (1990) і «Хізер Палаючий» (1992), за який отримує премію «Анкор», потім з’являється роман «Історія ночі» (1996), якому було присуджено премію Ферро-Гремлі. Наступною успішною книгою стає «Той, хто пронизує темряву» (1999), що очолила шорт-лист Дублінської літературної премії та була екранізована п’ять років по тому.

Гучну славу письменнику приніс роман «Майстер», який побачив світ 2004 року. Книга була відзначена Дублінською літературною премією, вона увійшла в короткий список Букерівської премії, стала романом року за версією газети «Los Angeles Times», однією з десяти кращих книг року за версією газети «The New York Times».