Юлія Гук - Німа

— Пив. Курив траву. Читав Ніцше і вважав себе великим філософом.

— Ти?! — У Тасі цигарка випадає з рук. Вона швидко дістає іншу й тицяє її до рота. Жар спокійно спостерігає за її діями.

— Так… Я ж казав тобі, що був не таким, як зараз.

— Складно повірити… — хитає головою піддослідна.

— Ага.

Вони мовчки дивляться одне на одного й сміються.

— А зараз? Як ти спілкуєшся з мамою? І з батьком?

— Тато зник одразу після суду. Я так і не бачив його. Але думаю, він любив мене. Адже намагався отримати опікунство. А мати… Вона вийшла заміж. Знаю лише, що в мене десь є братик. Йому зараз має бути років шість. Бачив його одного разу. Не схожий ні на мене, ні на маму. А може, й схожий… не знаю. Випадково бачив їх разом у парку.

Він сумно всміхається:

— Вони мали щасливий вигляд.

Тасіта прихиляється до нього спиною.

— Не хотів з нею поговорити?

— Спочатку хотів, а потім подумав: «Навіщо? Вона ж мною не цікавиться». Навіть трохи злився. Потім стало байдуже. А зараз… Я навіть радий за неї. Вона не була поганою мамою. Швидше, я був поганим сином. Не вийшло зі мною, то може, хоч малий виросте в нормальних умовах. До того ж…

Жар стискає Тасіту в обіймах.

— У мене тепер нова сім’я.

Дівчина сполохано починає видиратися з його рук.

— Стоп! Ніяка не сім’я! Просто ми живемо разом і спимо!

Він сміється.

— Спокійно. Я ж тобі не пропоную зараз виходити заміж. До того ж із тебе вийде жахлива дружина.

— Це ще чому? — смішно настовбурчується.

— Готувати не вмієш, прибирати не любиш, дітей не хочеш. А заміжжя боїшся, як самого пекла. П’єш. Про цигарки взагалі мовчу…

— То що ж ти робиш поряд з такою, як я? — відвертається ображена.

— Насолоджуюся теплом твого усміху й розважаюся твоїми вибриками.

Тепер так. Тася й не помічає, що її паніка переходить в образу. Може, вона нарешті вирішила, що бути з кимось це не так уже й погано? Відчувати себе потрібною й піклуватися про когось іншого. Не бути самотньою. Не відрікатися почуттів. Не відштовхувати від себе людей.

Це майже одужання.

На підлозі розкидані малюнки: аркуші з зошитів, блокнотів, альбомів, серветки, папки — усе, на чому тільки можна було малювати. Перед ними сидить Жар у спортивних штанях. Він втомлений прибиранням й зараз відверто насолоджується відпочинком. Уже вечір.

Тасіта, зручно вмостившись на дивані, розглядає його худорляву скрючену над її випадковими нарисами спину й курить. У нього сильно виділяються хребет і лопатки. Волосся зібране на потилиці в тугий маленький пучок.

— Було б непогано домовитися, що ти більше не куриш в кімнаті, — говорить, не обертаючись, хлопець. — У мене таке відчуття, ніби я живу з сорокалітнім дядьком.

Вона усміхається і, схилившись з дивана, видихає дим йому в потилицю.

— Може, так і є. Хоча… Як на сорокалітнього дядька, у мене дуже гарні цицьки.

— Ага. А ще варто хоча б інколи вдягатися. Якщо ми живемо разом, потрібно зважати на бажання одне одного.

— Тоді зважай на мої. Я хочу курити в ліжку.

Він зітхає й перекладає декілька аркушів з одного боку в інший.

— Що? Хочеш щось сказати? — Дівчина сміючись зіскакує, відкидає ковдру і, ставши на коліна, обіймає хлопця однією рукою. На дівчині нічого немає.

— Я знав, на що йду. — З виглядом великомученика Жар цілує руку Тасіти. — Думаю, колись ти сама захочеш зробити мені приємне й послухаєшся.

Вони разом живуть лише кілька днів, але відчуття ніби так триває вічність.

— Жар?

— М-м-м? — Він не підіймає голови від її малюнків.

— Ти обіцяв мені якось розповісти про своє минуле.

— Хіба я не зробив цього вчора? — Його спина трохи напружується. — Я ж розповів про розлучення батьків і моє хуліганське минуле.

— Хуліганське? Ти говорив, що просто був поганим сином, — сміється. — Але мені складно уявити тебе якимось гопником.

Жар мовчить.

— Чи у твоєму житті справді було щось подібне? — Дівчина здивовано перехиляється через його плече, намагаючись зазирнути в очі.

Його погляд відчужений.

— Я був підлітком. І доволі безголовим. Агресивним і злим на всіх і все. До того ж утрапив до не надто хорошої компанії. Ти маєш зрозуміти: я себе в жодному разі не виправдовую…

Шістнадцятилітній Жар стояв на зупинці з парою бритоголових хлопців. З його рота стирчала цигарка без фільтра, а в руці була пляшка портвейну. Його голова була виголена, як і в решти парубків.

Вечоріло.

— Ти хоч би за прикидом повернувся… — сказав один зі здорованів.