Юлія Гук - Німа

— Згодна. Та до чого тут традиції?

— Ти усвідомлюєш, що ти українка? Ти хоч уявляєш, наскільки гарно це звучить? Ти знаєш цінність національної та етнічної самоідентифікації?

— Ну… Я народилася тут. Мовою спілкуюся… Борщ їм.

Піддослідна сміється.

— Україна не в борщі, не в народженні на певній території. Навіть не в мові. Потрібно усвідомити, що ти пов’язана з багатовіковою історією своєї країни, слід осягнути власну собівартість як представника культури. Відчути у своїх жилах кров предків, які стояли на смерть за свою землю й без жалю стинали голови ворогам, які зазіхали на неї. Треба з молоком матері всотати в себе впевненість, що заради своєї країни ти готова душу продати, тільки б вона існувала. А такі корпорації, як згадуваний бургер-ленд, руйнують традиції нашої кухні, а це нехай невеликий, але крок до того, щоб забути, хто ми є.

— Не думаю, що щось зміниться, якщо я з’їм гамбургер, — гмикає жінка.

— Я й не сподівалася, що ти зрозумієш. Це можна осягнути, тільки якщо ти сама цього захочеш.

— Стоп! Ми взагалі-то говорили про шкідливість поганих звичок!

— Мої погані звички народжують шедеври на полотні. А банальна лінь загалу руйнує націю. От тобі й різниця.

Сіре небо, талий сніг. Чи то весна рано прийшла, чи зима вирішила взяти вихідні. Така погода явно позначається на піддослідній. Вона стає активніша, рухливіша. Дуже неспокійна. І навіть балакучіша.

— Знаєш, я недавно остаточно розбила глека з колишнім. Але мені щось не подобається в нашому прощанні.

Жар здивовано витріщається на неї. До цього дня вона ніколи не згадувала про своє колишнє любовне життя. Він навіть почав був думати, що його не існувало. Що вона просто спала з кимось час від часу і все. Та зона серця для нього залишалася зачиненою. І ось…

— Що за один? Як розсталися? Ти що, з ним і зараз зустрічалася?

— Його звати Вален. Між нами були серйозні стосунки кілька років тому. Потім наші дороги розійшлися. Тобто він зник для мене. А я для нього — ні. Ми довго зустрічалися. Я любила його. Але вже стільки часу минуло… Коли він з’явився, я дещо розгубилася. Не очікувала, що побачу його ще раз таким. Вален повернувся, щоб зробити мене своєю.

Хлопець помітно напружується. Його рухи стають роблено спокійними, очі опускаються вниз і трохи вбік. Він нервує.

— І?

— Я ж сказала: розбили глека. Майже мирно. — Тася задумується, намагаючись сформувати чітку думку. — Йому було боляче. Та, здається, він був готовий до того. Це, звісно, дещо збентежило мене. Якось не клеїлося з тим, що я про нього знаю… Будь-хто любить увагу. Дехто — аж занадто. Настільки, що починає хворіти через її брак, впадає в депресію, якщо не знаходиться в центрі уваги. Мені здається, так буває через внутрішній егоїзм. Він був самозакоханим, самовпевненим й егоїстичним. Тому й хотів привласнити мене.

Кав’ярня переповнена. Народ весело гомонить про своє життя, про події, що сталися за день. І тільки їхній столик відзначається якоюсь напругою. Вони п’ють каву. Це дивує мене. Чому це раптом Тасіта завела цю розмову на тверезу голову.

— Як же ти могла з таким зустрічатися? Мені здавалося, ти не можеш бути чиєюсь.

— Вален… він… — Дівчина сміється. — По-своєму неповторний. Дуже компанійський, дещо шалений, талановитий, розумний і… доволі харизматичний. Але… крім того, цинічний, злий до всіх, кого вважає сторонніми, меркантильний, ледачий… До зустрічі з ним я була геть іншою. Я була добрішою. У мені не було того, що ти можеш спостерігати зараз…

Вона несподівано припиняє говорити й завмирає.

— Он воно що… Ось чому я не бачу цієї крапки…

— Ти про що?

— Він занадто змінив мене. Я певною мірою витвір його психологічного мистецтва. Саме тому я несу частину його в собі.

Хлопець задумливо стежить за нею. Тася крутиться на місці, схвильована власним відкриттям. Вона дивиться на вже порожню філіжанку й не помічає нічого довкола. Вона пірнула в себе.

— Що ж. Тепер я знаю вихід. — Вона розслаблюється й кидає погляд у вікно. — Я просто маю повернути себе. Ту, яка хотіла зробити світ трохи кращим. Ту, у якій жило світло. Таким має стати кінець.

Тасіті тяжко. Вона прокидається з усвідомленням, що необхідні зміни. Але як можна викорінити в собі те, що стало тобою?

— Спробуй думати позитивно.

— Тобі не здається твоя фраза банальною?

— Та ні! Справді! У тебе ж є певна музика, що викликає гарний настрій? Чи друзі, які заряджають тебе оптимізмом? Чи художники, які надихають? Зосередься на чомусь хорошому.