Юлія Гук - Німа

І дорогою додому нуртує думка: «Назва документа, заголовок, посада, прізвище та ініціали керівника, посада, прізвище та ініціали того, хто подає… дата, підпис…»

На порозі квартири круговерть продовжується: «Резюме, заява, характеристика, пропозиція, скарга, трудова книжка…»

Коли роздягається: «Довідка, звіт, план, службові листи, протокол, конспект, доповідна записка, повідомлення…»

І так — поки руки самі собою не знаходять пляшку. Тільки тут, у цій порожній квартирі з незакінченими полотнами, сидячи на підлозі й наливаючи червоне вино в бокал, — тільки о першій годині ночі вона немов прокидається. І думки поволі змінюють свій напрям.

Тасіта стає собою:

— Забагато одноманітності, стандартів, суворої регламентації в розміщенні та побудові тексту. Структурованість у всьому: у папірцях, стосунках, житті…

Кров. Червона кров загусла на чорній мережаній спідній білизні.

Піддослідна приклеює прокладку, морщиться від болю. Їй тяжко витримати критичні дні. Вони супроводжуються нудотою, запамороченням у голові, постійною зміною температури тіла та підвищеною емоційною чутливістю.

— Ще й на роботу йти… — Вона ковтає дві сильнодійні пігулки, щоб зменшити менструальний біль. — Сьогодні комусь буде погано…

Вона стає сентиментальна, до того ж страшенно дратується й вихлюпує агресію. У такі дні їй украй складно боротися з собою.

— Ти знаєш, що колись практикувалося кровопускання? Це робили в декількох випадках. Медики робили це, наприклад, для зниження тиску, для виведення отрути з організму, при епілепсії. Але це мало свої негативні наслідки: у людини різко знижувався імунітет. Мабуть, саме тому я хворобливо почуваюся в ці дні. І не тільки я. Більшість жінок нездужають чи відчувають слабкість. Але з іншого боку, кровопускання — це жертвоприношення. А ще деякі народи вірили, що в крові живуть злі духи і їх потрібно звільняти один раз на місяць. Ці народи вважали жінок святими: з їхнього організму злі духи виходили самостійно, без втручання ззовні.

Вона взувається й говорить:

— Що не кажи, а жінки досконаліші за чоловіків.

Вийшовши на вулицю, Тася відразу запалює цигарку. Біль ще є, але вже відступає. Минаючи смітник, де в непотребі порпається безхатько, вона відвертається. На очі навертаються сльози. На вулиці страшенний мороз, а цей нещасний не має ані притулку, ані їжі. Два дні тому Тася вже бачила його, але тоді не звернула на нього жодної уваги, минула й пішла далі своєю дорогою. А тепер у ній прокинулась жалість: «Бідний чоловік! Він теж, напевно, чогось прагнув у цьому житті. Може, він теж художник, як я? Мрійник…». Так, моя бездушна піддослідна співчуває незнайомій людині, яку раніше зневажала.

Тасіта не вірить у долю чи фатум. Вона вважає, що кожен перебуває там, де й має бути. Щоб досягнути бажаної мети, людина отримує молодість. І всупереч матеріальній скруті чи фізичним вадам, кожен здатен на перемогу. Просто треба докласти зусиль. Тих зусиль, яких не докладає сама Тася.

У маршрутці невимовно задушливо. Біль посилюється, а вільних місць немає. Та й сама дівчина затиснута між здоровенною товстою жінкою й бабцею, від якої нестерпно несе чоловічим одеколоном — аромат минулого століття. Від різкого запаху її нудить.

— Невже в цій маршрутці немає жодного джентльмена?! На вигляд здорові бугаї, а майже всі жінки стоять! — Роздратування піддослідної сягає меж. — Між іншим, я погано почуваюся, у мене паморочиться голова. А цю бабусю варто було б посадити, хоча б зваживши на її вік!

О-о-о, піддослідна ще в змозі пропустити свої думки крізь решето цензури! Насправді, на її язиці крутилося дещо інше: «Та посадіть хоча б цю стару каргу, бо я зараз наблюю їй прямо на комір!».

— Ми в ХХІ столітті, дівчинко. Кожен сам за себе, — кривить губи в посмішці розумник, який сидить просто перед нею. Але все ж підводиться. — Якщо погано, нехай буде по-твоєму, сідай.

Тасіта міряє його зневажливим поглядом і садовить на вільне місце бабцю. Дихати стає легше.

— Справа не в столітті. А у вихованні, у власних цінностях. Якщо у вас на першому місці власна персона — з вас не вийде ані гарного батька, ані вірного друга. Я вже мовчу про чоловіка, — кинула йому, спершись на сидіння. Біль став сильнішим.

Хлопець уважно дивиться на неї, потім рішуче плескає по плечу статного парубка, який сидить біля вікна.

— Дівчина ж сказала, що їй погано. Невже в тебе серця немає?

Піддослідна здивовано зиркає на «джентльмена». Запаморочення в голові дійшло того ступеня, що почав зникати слух і перед очима пішли кола.