Юлія Гук - Німа

— Кгм… — до кімнати заглянула Світлана Анатоліївна. — Я тут подумала… Може, я й справді не найцікавіший співрозмовник. Зазвичай несу якусь дурню… Ти не думай, я не тримаю на тебе зла… Може, зробиш перерву? — з сумки вигулькнула пляшка вина.

Тасіта задумливо зміряла очима її недоладну фігуру. Жіночці відверто не вистачає компанії, вона, мабуть, не має ні друзів, ні сім’ї. Її варто було б пожаліти, а не кричати на неї. Піддослідна в доброму гуморі, тож запрошує колегу до столу.

— Я тобі того разу наговорила зайвого. Та й твій душевний стан безсумнівно не був найкращим.

— Цього разу я принесла вино. Мені здалося, що ти не любиш коньяк. Я б узяла горілку, але вирішила, що це буде занадто…

Тасіта раптом усміхнулася й дістала з-під столу недопиту пляшку червоного.

— Вибачте мені за минулу відвертість. Але я не забиратиму своїх слів назад. Тієї миті я казала так, як думала. Проте не гнівайтеся через мою прямолінійність. Я не хотіла завдати вам болю. Чи образити. Я вірю, що будь-які слова примушують людину думати. Навіть коли вони грубі й на перший погляд видаються несправедливими. Я не хочу брехати. Єдине що… Про вашу компанію. Ви й справді пересічна особистість і не відзначаєтеся оригінальністю… Та я рада, що ви заходите до мене. Не тільки через алкоголь.

Світлана Анатоліївна скривила губи, видавлюючи посмішку. Гірку болісну посмішку.

— То були справедливі слова. Адже і я не до кінця чесна з тобою. Ти мені також не імпонуєш як людина. Та я все одно приходжу. Знов і знов. Я відчуваю, що якась частина твого «я» ніколи не буде мені до снаги, але подобу іншої твоєї суті я хотіла б мати в собі. Крім того, я приходжу до тебе через самотність. Мені тридцять вісім років. У мене немає сім’ї. Моя мати вже двічі була заміжньою! А я ще жодного разу. Я хочу дітей. Хочу покинути цю дурну роботу й стати домогосподаркою. Хочу, прийшовши додому, чути не голос з телевізора, а гук дитини чи буркотіння чоловіка. Мені самотньо, Тасю…

Піддослідна здивовано поглянула на колегу. Жінка скоцюбилася й прикрила обличчя долонями. Украй неподібні, ба більше — вони з нею геть відмінні. Якби в кожної склалося так, як бажали, вони ніколи б не зустрілися тут. Ніколи б не випили разом вина. Такі різні, але об’єднані спільною самотністю та болем усередині. Може, вони ніколи не розмовлятимуть про відомих художників, як того хотілося Тасі. Чи про чоловіків і стосунки, як того прагнула Світлана Анатоліївна. Та вони все одно вип’ють разом. І помовчать удвох, думаючи кожна про своє.

Тасіта зрозуміла, що вона лише на дещицю вивищилася над іншими. Адже окремі емоції зблизили її навіть із Світланою Анатоліївною.

Похмурий морозний ранок.

Холод мою піддослідну загонить у стан стагнації, тому вона зникає для навколишнього світу на зимовий час.

Мобільний стоїть на беззвучному режимі, і його трусить мов у лихоманці.

Тасіта сидить за краєм робочого столу, прихилившись спиною до батареї й перебираючи папери.

Її трохи тіпає. Цю частину роботи вона ненавидить.

— Знаєш, — сказала Тася, не відривачись від папірців, — якби пекло існувало, воно б виглядало саме так. Стонадцять годин, витрачених на написання папірців, які ніхто ніколи не прочитає. Це найміцніший ланцюг, що єднає тебе й систему. Це ще одна гра — у бюрократію. Така робота призводить до отупіння й збайдужіння людини. Тисячі однотипних папірців, заповнених машинально, без участі свідомості й волі. Основна мета такої діяльності: тримати людину в заданих рамках. Ці документики, заявки, об’яви — усе це засвідчує твою зайнятість. Тільки за допомогою цього керівництво може «помацати» те, що ти робиш. Незалежно від реально виконаної роботи. Заповни кілька зайвих бланків — і твоє геройство беззаперечне для твого начальника. Міфічна звітність примарної роботи. Шарлатанський папірець для спокою твоїх рабовласників…

Персональне земне пекло піддослідної. Добровільне катування: гарячу смолу до горлянки! Проте невелика різниця все ж існує. Якщо відчуваєш біль — ти живеш. Коли ж виконуєш механічну роботу, ти забуваєш, що ти є. Це знищує особистість.

Я бачу байдужу пустку в очах. Зараз Тасіти не існує. Вона думає про кількість клієнтів, яких прийняла протягом останніх днів, про ще не прочитані заяви, про ще не оформлені документи. Руки рухаються немов окремо від неї. Поки заповнюються поля з даними фірми, у голові крутиться: «Назва документа, назва установи, напрям діяльності, аналіз виконаної роботи…» Та хіба тільки зараз?