Юлия Илюха - Східний синдром

«Скеля» мовчала. Васина прихильність на рівні знаків і емоцій не була для неї таємницею — тут майже кожна бійчиня отримує свою, набагато більшу за норму, порцію уваги, але того, що він вирішить її озвучити, викристалізувати в слова, вона не очікувала. Флірт, легкий і непостійний, наче сніжинка в морозному повітрі, для неї був єдиним прийнятним варіантом розвитку подій. З будь-ким, крім «Турка». Тягнучи час, Таня прокашлялась, наче готуючись до довгої промови, але вимовила лише одне слово:

— Дякую.

— Це означає «ні»? — спохмурнів «Адвокат».

Вона кивнула, прагнучи якнайшвидше прожити цю не­зручну мить.

— У тебе хтось є?

— Я просто не та, з ким тобі по дорозі.

— Ну що ж. — Вася стиснув губи й зморщив лоба, піднявши брови, як людина, що неочікувано зазнала невдачі. — Зрозумів, не дурень. Бувай здорова.

Ображений, як маленька дитина, у якої відібрали в пісочниці улюблену лопатку, він поставив кружку з недопитим вином і вийшов, не озираючись. Таня відсунула ногою ящик, на якому стояло вино й цукерки, і відкинулась на розкладачці. Вона заплющила очі, піддавшись нав’язливій важкій утомі, яка давила її бетонною плитою.

Наступного дня Вася ходив темною хмарою і його поганий настрій помітили всі. Макс довго його не чіпав, чекаючи, що той сам усе розповість, але Вася вперто мовчав. Врешті Максим не витримав і на хвилину відірвався від своєї СВД, яку чистив, сидячи біля буржуйки, і підняв голову до друга.

— Чого такий смутний? Усе окей?

«Адвокат» сидів навпроти й зосереджено орудував шомполом, усім своїм виглядом показуючи, що дуже зайнятий і не має часу на розмови.

— Усе гуд, — відмахнувся, не бажаючи ділитися про невдачу в сердечних справах.

— Ну, як знаєш, — знизав плечима «Турок».

Вася зиркнув на нього спідлоба, відклав гвинтівку і, не вдягаючи бушлат, вийшов на перекур. Макса розділити радість від нікотину він із собою не покликав.

Із шумом втягнув у себе морозне повітря, повільно видихнув. Прислухався. Десь, настільки далеко, що земля не здригалась і не брижилась під ногами, гупало чимсь важким. Клацнув запальничкою, підпалив сигарету. Перша затяжка. Після неї роздратування трішки присілося. Другий день його злило все: сєпари і свої, затишшя і тріскотнеча «калашів», погляди й запахи. Він боровся зі всеохопним бажанням напитись, що вперше так різко накрило його відтоді, як він потрапив в АТО.

Бажання закинутись алкоголем виникало у Васі й раніше, особливо коли поряд пив хтось із товаришів, але, пам’ятаючи, як складно йому зупинятися, він швидко тікав кудись від спокуси. Пив єдиний раз — учора з Танею — і не продовжив лише тому, що треба було йти в наряд. Не знаючи, як інакше зняти стрес, він багато курив — більше двох пачок на день — і часто надсадно кашляв.

Сигарета, яку він тримав чорними від бруду, холоду та вітру пальцями, була останньою з першої на сьогодні пачки. Вася випустив дим і кілька секунд дивився, як вогник зжирає її біле тіло. Отак і його життя немовби згорало, перетворю­валось на попіл і розсипалося на очах, хоч би як він старався з нього щось збудувати. «Борсаюсь у попелі», — подумав, викидаючи недопалок, і пішов дочищати зброю.

Максим подивився на нього спідлоба, але нічого не сказав.

Закутавшись у спальник, Таня лежала й через маленьку шибку вгорі дивилась, як надворі валить сніг — лапатий, схожий на розкидані щедрим ласуном Богом шматки цук­рової вати. Цієї миті вона гостро почувалася нещасною і нікому не потрібною. Вона без упину пила чай, заспокоювалась таблетками, хлюпала носом і жаліла себе. Кудись зникли її твердість та впевненість, за якими вона ховалася від людей, розм’якшувалася броня, і панцир, котрим вона захищалася від сторонніх, став нестерпно важким, непід’ємним. Їй, як перед смертю, хотілося любові. Хотілося, аби хтось, упевнений у собі та в ній, заспокоював, гладив по голові та обіймав, переконуючи, що все буде добре. Хоті­лося хоч на мить зняти з себе відповідальність — за себе й тих хлопців, відчути себе дівчинкою, за яку хтось сильний вирішить проблеми.

Минуле приходило переважно в снах. Без фенобарбіталу Таня вже заснути не могла, а нарешті відключившись, провалювалася в кошмари. Бачила кров, вибухи, чиїсь відірвані руки, які вона тримала своїми. Але найстрашнішим був сон, у якому вона падала в яму без дна. Падала і знала, що туди її штовхнув Сергій. Це відчуття останнього польоту, страх, липкий, наче дешевий лак для волосся, невагомість у грудях не відпускали й після пробудження. Хоча насправді смерті Таня не боялася — звиклася з її невідворотністю, та й триматися за життя особливих причин у неї не було. Але уві сні смерть лякала. Її так само лякало все, пов’язане з колишнім чоловіком.