Юлия Илюха - Східний синдром

— А ти й не питай. Мужик ти чи хто? — стукнув кулаком по столі тендітний, схожий на гея помічник прокурора Стасик.

Вася погоджувався, що з цим треба щось вирішувати, аж поки не засинав, вклавшись обличчям на столі. Тоді Коля і Стасик вантажили його в таксі й експресом відправляли до Ані, проінструктувавши водія, на якій вулиці, поверсі й квартирі його вивантажити. Аня мовчки затягувала п’яне тіло в коридор і йшла спати в кімнату до Ліни, перед цим копнувши Васю в бік гостроносим капцем.

Зранку дружина виливала йому на голову ківшик крижаної води, і Вася з червоними кролячими очима та стійким ароматом перегару йшов на роботу, марно намагаючись дорогою згадати, де залишив машину після вчорашньої гастролі. Після особливо «вдалих» гулянок Аня скидала його речі у валізу та спускала сходами. Вася смиренно їх підбирав і йшов проситися на ночівлю до Колі чи Стасика. За кілька днів дружина змінювала гнів на милість — все ж таки дитині потрібен батько, та й комуналку час сплачувати, а у Васі зарплата скоро — і він знову повертався додому. Не дивно, що з таким насиченим на алкоподії життям початок Майдану Вася пропустив.

Він зрозумів, що в країні щось відбувається, лише в кінці грудня. Брів містом після роботи, вдихаючи на повні груди густі та в’язкі, наче чорничний кисіль, сутінки. У м’якому брудно-жовтому світлі ліхтарів вулицями снували заклопотані сірі постаті, іскрилася вогнями на площі Свободи мертва, штучна ялинка. Новий рік на носі. Того дня Вася був тверезий і збирався таким і залишитися в наступному році. Не через відсутність грошей у кишені, ні, хоча там справді було порожньо, бо Аня вигребла все до копієчки. Вася дав собі слово зав’язати, хоч і не вважав себе алкоголіком. Проте його почала лякати власна залежність від пляшки.

Він помітив, що з нетерпінням чекає вечора, аби розслабитися, а розслабитися він міг тільки після того, як відчував приємний хміль у голові й тілі після першого кухля пива чи чарки горілки. Рухи ставали незграбними, а настрій таким легким та веселим, як у дитинстві, коли він уперше скотився з гори на двоколісному велосипеді. Життя знову ставало різнобарвним, люди — привітними, і навіть Анині регулярні скандали не здавалися такими вже неприємними, бо Вася згадував, як сильно він її любив колись. А проспавшись і протверезівши, приголомшений непривітною реальністю Вася залишався сам на сам із головним болем, розпухлим на весь рот язиком, тремтячими руками й прожилками червоних капілярів на облич­чі. Сердита Аня могла не роз­мовляти з ним місяцями і втовкмачувала в голову Ліні, що «тато поганий». Останньою краплею стали доньчині слова, коли уже «хороший» Вася хотів приголубити її після посиденьок із пацанами. «Відпусти, ти алкаш, від тебе погано пахне!» — розкричалася мала, вириваючись із його обіймів. Тоді він уперше в дорослому житті розплакався від жалю до себе, а на ранок вирішив зав’язати.

Але від цього проблеми самі собою не вирішились. Дружина йому не повірила, їхні стосунки залишилися напруженими, налагоджуючись на короткий час лише в день зарплати. Розмовляючи, вони іскрили словами й били одне одного струмом, немов оголений дріт під напругою. Проте додому після роботи Вася все одно не поспішав. Як ніколи раніше він гостро почувався там чужим, тим самим приймаком, що прийшов на все готове, нікчемою, що не здатен на рішучий крок. Не було в ньому тієї ризиковості, щоб кинути свою чистеньку роботу й піти торгувати на базар, чи носити мішки на будівництві, чи рейдерувати чиїсь підприємства — словом, зробити хоч якийсь учинок, що примусив би Аню знову його поважати, а йому самому дозволив би відчути себе банально чоловіком, господарем власного життя і своєї жінки, а не безправним приймаком, тавро якого він ніс на собі так багато років.

Самотній і нещасний, Вася вештався вечірнім промерз­лим містом, аж поки не переставав відчувати руки й ноги від холоду. Біля пам’ятника Шевченку помітив купку людей із жовто-блакитними прапорами. Зупинився, спробував згадати, що сьогодні за свято. Пам’ять не видала жодної дати, тому Вася спитав про причину зібрання приземкуватого вусатого чоловіка в старомодному пальті, який тримав у руках стяг на довгій вудці.

— Майдан підтримуємо в Києві, — зачувши українську мову, урочисто відповів чоловік.

— Який майдан? — не зрозумів Вася.

— Хлопче, ти з лісу вийшов чи що? — засміявся вусань, зблиснувши темними молодими очима. — Революція у нас. Невже не чув? От дивак, телевізор увімкни!