Ник Ремени - Святі і грішні

— Слухаю, Миколо Антоновичу!

— Забери цього ідіота до буцегарні, нехай подумає над своєю поведінкою.

— На якій підставі? Я не п'яний, — спокійно сказав Степан Іванович.

Соколов накинув на його руки наручники. Інструктор не обурювався, не виявляв особливого занепокоєння.

— Ви за це відповісте, — сказав Степан Іванович, піднявши руки вгору.

Соколов призупинився.

— Він дійсно п'яний?

— Хоч тверезий, хоч п'яний, — відповів Клоков. — Нехай посидить кілька днів, подумає, як треба поводитися з першим секретарем.

— Коля, ти пошкодуєш. Є закон, перед яким усі рівні. Мені нема чого боятися. А ось тобі… Ти загруз у гріхах. Узагальню всі скарги, в тому числі Вітька, Ганни Іванівни, вона давно хоче до обкому достукатися. Приплюсую до цього сьогоднішнє неподобство. Досить матеріалу, щоб зробити оргвисновки, — сказав Степан Іванович Тарасов виріс після війни, ніколи не порушував законів, ні разу не притягувався до відповідальності. За винятком випускного вечора в середній школі, коли побився за кохану дівчину і потрапив до міліції.

— Відсиджу п'ятнадцять діб, все одно повернуся додому. І всі дізнаються, що зі мною намагалися зробити.

Соколов взяв інструктора під руку і повів до дверей.

— Стривай! — зупинив його Клоков.

— Підемо. Місця в камері вистачить, — послужливо зауважив той.

— Зніми наручники.

Соколов повагався трохи. Потім виконав те, що сказав Перший.

— Так-то воно краще, — розминав застиглі руки Степан Іванович.

Перший опустився в крісло, охопив маленькими руками голову з короткими рудим волоссям. Його мучило одвічне питання: бути чи не бути. Що робити з норовливим інструктором? До чого довела горбачовщина!

Уже залякують його, першого секретаря. І він безсилий. Просто так людину не посадиш і навіть не звільниш з роботи. Для цього потрібен привід, аргументація. Єдине, що реально він міг зробити зі Степаном Івановичем, підловити на п'янці. Але і тут його позиція була дуже хиткою. Раніше, щоб позбавиться від неугодних, підсилали до них людей, спеціально поїли, потім забирали в міліцію, ганьбили і звільняли з роботи. Але інструктор — не Вітьок, який міг дозволити собі будь-яку кампанію. Тарасов випивав тільки в колі своїх людей. Інструктор не був алкоголіком, він знав: де, з ким і скільки.

Довели країну перебудовою. Виходить, що тепер перший секретар — ніщо. Його ніхто не боїться, він не може нікому нічого зробити, щоб поставити на місце, змусити поважати владу. Навіть цей комунар висуває свої умови, диктує йому, першому секретареві, як чинити.

І це не Петренко, якого можна поставити на місце ударом кулака по столу. Прискіпливий і нудний інструктор пройде десятки інстанцій, щоб змішати з брудом секретаря райкому. За це його не посадять. З ним нічого не зроблять, але постраждає його репутація.

— Стьопа, ми не можемо тримати тебе інструктором. І це не моя примха. Так вимагає обком партії. Тебе попереджали. Не лізь на рожен. Не йди проти думки згори. Ти не послухав. Скільки я тебе умовляв, Галина Павлівна. Ти все одно на бюро ніс нісенітницю.

– Інакше не можу чинити, коли твориться справжнісінька дурість.

— Ти не маєш права на власну думку. У нас принцип демократичного централізму. Раз прийнято рішення, ми його повинні виконувати.

— Ось це і згубило величезну сильну державу. Ми повинні на місці грамотно вирішувати всі питання. А за нас думають в ЦК, обкомі. Вважають, що їм видніше, ніж на місцях, що ми глухі, сліпі, тупі, неспроможні. Все перетворюється на фарс, дискредитацію ідей. Люди звикли, що за них думають у Москві, кажуть лише «одобрямс». А яка від цього користь!? Тільки шкода.

– Їдь у село. Там у тебе буде багато часу для роздумів. Робота буде простіше, що дуже сприятливо позначиться на твоєму здоров'ї, — почав умовляти інструктора Клоков.

— Я з міста нікуди не поїду, — відповів йому Степан Іванович.

Микола Антонович вперше так розмовляв з підлеглим. Раніше на рік, на два вчинив би з зухвалим інструктором зовсім інакше. Викинув з райкому, як кошеня, не опускався б до відвертих розмов і вмовлянь. Жорстко, грубо, зримо, як робили протягом десятиліть з працівниками і просто людьми партійні та інші органи і їх виконавці. Тоді іншого не давалося: або ти це зробиш, або це зроблять з тобою.

До того ж, його особисте життя, особливо останнім часом, зайвий раз нагадувала йому, що і він не святий, а такий же грішний, як всі. Відчував нутром, що найближчим часом повинні забрати в обком партії. Навіть Валентин Семенович вчора кілька разів зробив натяк з цього приводу. Не заперечував проти його переходу в обком і Павло Якович. Першому була необхідна хороша репутація. Не дай Бог, Вітьок поскаржиться. А до нього приєднається інструктор, який знає про багатьох коханок, в тому числі і про Ганну Іванівну.