Ник Ремени - Святі і грішні

— Степане Івановичу, не беріть близько до серця, все-таки весілля, люди розслабляються, — намагалася заспокоїти представника райцентру Свєта.

— Бачу, як розслабляються, на ногах не тримаються, — відповів інструктор.

Всі замовкли. Навіть Світлана не порушувала тиші заумними розмовами. Лише час від часу закоханими очима стріляла в Степана Івановича і швидко поправляла мініатюрною ручкою чорні кучерики, намагалася вибачитися за неприємні речі, які відбувалися на торжестві.

Вона дійсно вела здоровий спосіб життя, не брала в рот спиртного. Але не засуджувала помірно питущих людей, для яких алкоголь — один із способів розслабитися, повеселитися.

Нарешті Микола Семенович порушив тишу.

— Розумієш, — звернувся до інструктора, — не можна одним махом покінчити зі шкідливими звичками. Москва не відразу будувалась. Пригубили по стопці-другій, що тут такого.

— Бачу, як пригубили. Що на бюро доповідати? Брехати? Все хорошо, прекрасная маркиза.

— Навіщо брехати, — втрутилася Віра Іванівна. — Подивіться на столи! Де ви бачите спиртне? Що нам — експерта запрошувати, щоб визначив, хто випив, хто ні. Люди веселяться, відпочивають. У сім'ї не без виродка, — подивилася в сторону чоловіка, який задрімав, поклавши голову в тарілку з салатом.

— Не можна відриватися від мас, — зауважив Микола Семенович. — Весілля є весілля. Люди прийшли розслабитися, відпочити. Не йди проти лінії партії. Не відривайся від мас.

— Це ви йдете проти лінії партії, яка оголосила бій пияцтву, — ніяк не міг заспокоїтися Степан Іванович.

Місцеві все-таки вмовили інструктора зайти в один із кабінетів, де стіл був накритий ще за старими традиціями — зі спиртним. Степана Івановича покоробило.

— По маленькій, — запропонував Микола Семенович. — І Світлана просить, хоча не п'є.

«Маленька» закінчилася тим, що Степана Івановича розкрутили по повній котушці. Довго блював у туалеті, чим викликав велике здивування Свєти.

— Як, інструктор райкому партії, така відповідальна людина, докотився до такого, втратив над собою контроль?! — говорила вона.

— Світланка, ти не помітила, що витаєш у хмарах, — повчала її гучним голосом Віра Іванівна. — Людина по суті своїй — тварина. Чим вища посада, тим більше гріхів. Пили до неподобства царі, а зараз так же роблять секретарі різних рівнів.

— Віро Іванівно, вони ж святі, на них весь район, вся область дивляться, — виблискувала чорними очима Свєта. — Кому ж тоді наслідувати, з кого брати приклад?

— Нам, мені і Миколі Семеновичу, треба наслідувати. Бачиш, які ми життєрадісні, красиві, задоволені, — сміялась Віра Іванівна. — А ти зі своєю святістю доживеш до старості, зігнешся, засохнеш і підеш на той світ.

Світлана відвернулася від непомірно веселої жінки, темні очі зволожились. Смаглявою щокою прокотилася сльоза. Втекла з весілля. У дуже засмучена побрела самотньо додому, де на неї чекала мати-пенсіонерка.

По дорозі самотню, слабку і беззахисну Світлану розібрало, вона заридала. Від образи, від безпорадності. Дійсно, чого чекати від принца з райцентру, чоловіка на одну ніч. Адже у нього, і він цього не приховував, є дружина і син. Що ж, брати приклад з Віри Іванівни, яка у відкриту крутить любов з одруженим чоловіком!?

Знову голосно заплакала. І як не намагалася, не могла вгамувати сліз.

Степан Іванович, між тим, повністю відключився. Його завантажили в службовий автомобіль Миколи Семеновича. Вірний шофер секретаря парткому підвіз інструктора до самого дому, відніс на другий поверх, притулив до дверей і подзвонив. Коли вона відкрилася, пішов, сумлінно виконавши доручення секретаря парткому.

Безалкогольне весілля тривало майже до ранку. Коли представник райкому і журналісти поїхали, все остаточно увійшло в своє русло. За основні столи винесли все спиртне. Ніхто не контролював, хто скільки випив, що робив. Співали, танцювали, лаялися, пили, освідчувалися в любові і ненависті.

Коли на дворі стало видно, гості своїми силами добиралися до осель. Їх хода супроводжувалася гучними піснями, танцями, лайкою, все залишалося таким, як і багато десятиліть до цього.

На наступний день Степан Іванович хворів, а тут дружина замучила виховними заходами і питаннями, чим же відрізняється безалкогольне весілля від звичайного. На роботу вийшов в огидному настрої. Яскраво світило сонце. Давало знати про себе спекотне літо. У неділю городяни відпочивали, за неписаним правилом, навіть у цей день відповідальні працівники на кілька годин з'являлися в райкомі. Степан Іванович готував основне питання на бюро. Тут вже нікуди не дінешся.