Ник Ремени - Святі і грішні

— Зробиш?! — засумнівався секретар парткому.

— Елементарно.

— Тоді йдемо обмиємо.

— У нас сухий закон.

— Для кого сухий, а для кого мокрий.

Микола Семенович взяв під руку даму, і вони важно попрямували в один із кабінетів, де вже юрмилися мужики, в тому числі журналісти. Спочатку ті насторожилися, але Микола Семенович їх швидко заспокоїв.

— Не відразу Москва будувалася. Весілля є весілля, його грали зі спиртним десятки, сотні років…

Неабияк підкріпившись спиртним і їжею, секретар парткому і голова колгоспної організації боротьби за тверезість пішли на переговори зі Світланою.

Та сиділа разом з такими ж нудьгуючим жінками і про щось з ними розмовляла.

Віра Іванівна повела її за собою, вони з Миколою Семеновичем без особливих зусиль виконали задумане. Сказали, що інструктор цікавився нею. Це призвело на Світлану велике враження.

– Інструктор?! — перепитала вона. — Мною? Не може бути!

— Може, — відповів Микола Семенович. — Ви така чарівна, така інтелігентна, начитана, що вами неможливо не захопитися.

— Світланка, вперед, — підтримала його Віра Іванівна, — йдемо тебе з ним познайомлю.

Через кілька хвилин Степан Іванович уже танцював зі Світланою. Вони дуже захоплено розмовляли на втіху секретарю парткому і голові колгоспної організації боротьби за тверезість.

Цілий вечір Микола Семенович і Віра Іванівна не відходили одне від одного. З кожним танцем все сильніше притискалися тілами, а секретар парткому відверто задивлявся на повні груди своєї дами, які майже не приховувало глибоке декольте.

Дружина Миколи Семеновича не пішла на весілля, сиділа вдома з маленькою дитиною. Знав, що завтра їй прямо з ранку доповідатимуть про захоплення, але вже полетів у прірву. Хотів близькості з незаміжньою жінкою, чому та абсолютно не пручалася, так як любила справжніх чоловіків, яким, на її думку, був секретар парткому.

Коли гості знову сіли за стіл, Світлана зайняла місце поруч зі Степаном Івановичем, потіснивши Віру Іванівну.

— Хоч у неї попка всього п'ять-шість кулаків, не те, що у Віри Іванівни, — ділився враженнями інструктор з секретарем, — але яка вона розумна, начитана, які замріяні у неї очі, а кучері. Ні, вона не гірше Віри.

— А ти Віра, Віра, — підтримав його Микола Семенович. — Свєта — дивовижна жінка, цукерка, пальчики оближеш.

Інструктор захопився маленькою чорненькою бібліотекаркою і, здається, нічого не помічав навколо. Не чув, що ведучі кілька разів запрошували гостей за стіл, але ті не поспішали зайняти місця. Лише після втручання молодих неохоче повернулися в фойє. Степан Іванович продовжував захоплено розмовляти зі Світланою, ділячись своїми враженнями від прочитаних вітчизняних і зарубіжних романів.

Після перерви гості стали значно розв'язніше і веселіше. Охоче проголошували відверті тости, з півслова підтримували ведучих, брали участь в різних конкурсах, розіграшах. Все частіше відлучалися в підсобні приміщення, їх мова ставала підозріло гучною, здавалося, що протягом вечора вони втрачали слух.

Один з чоловіків чомусь впав зі стільця. Сусідам довелося його піднімати, тому що сам встати не міг.

Степан Іванович перервав розмову на півслові, відірвав погляд від дами, уважно подивився в сторону чоловіка. Став копирсатися виделкою в тарілці з холодцем, спостерігаючи за тим, що відбувається. Потім повернувся до Миколи Семеновича.

— Не розумію, що з ним. Начебто і не хворий… так себе ведуть тільки п'яні люди.

Секретар парткому відклав виделку, зробив кілька ковтків мінералки.

— Мабуть, хворіє. Що з ним, не знаю, — обережно відповів, намагаючись перевести розмову на іншу тему.

Сірі невиразні очі інструктора відразу зробилися квадратними, відвисла щелепа. Оголилися великі рівні зуби.

— З тобою неможливо розмовляти! — нарешті промовив.

— Чому? — зробив безневинну пику секретар парткому, струснувши русявим волоссям.

— Горілкою несе. Ось це безалкогольне весілля! Ось тобі і чайок, і кава. Ось тобі і здоровий спосіб життя.

— Степан Іванович, — пішла в наступ Віра Іванівна. — Це він посадив пляму на костюм, довелося протирати спиртом.

— Не дихайте на мене, — замахав довгими руками інструктор. — І це жінка, і це голова колгоспної організації боротьби за тверезість. Світлана, як ви тільки з нею поруч сидите, ви, непитуща, інтелігентна жінка. Від неї спиртним за версту несе.

Куди зникли симпатії до красуні-блондинки, інструктор не приховував свого обурення. Хіба можна так безвідповідально поводитися цим двом керівникам, які повинні служити прикладом для простих колгоспників.