Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Залишки ілюзій щодо повернення батька остаточно розвіялися наступного дня, коли він, затинаючись і чухаючи волосся, що аж кишіло вошами, завів із нею розмову. Наповнивши кімнату неприємним смородом своїх самокруток, батько озвучив ділову пропозицію: вона мала передати йому свій невеличкий спадок, щоб він інвестував ці гроші в крамницю товарів для курців на Гейт-стрит. Коли ж вона відмовилася, батько почав наполягати, що будинок матері «по праву» належить йому, згідно з «людськими», а не «юридичними» законами, адже двадцять п’ять років тому саме він зробив перший внесок. Звісно, вона попросила його піти (Ернест так і не дізнався, що насправді вона сказала: «Забирайся звідси, наволоч»). Відтоді вона нічого не чула про свого батька.

— Отже, ви одночасно втратили і батька, і матір?

Керол сміливо кивнула.

— Брати, сестри?

— Брат, на три роки старший.

— Як його звуть?

— Джеб.

— А де він зараз?

— У Нью-Йорку чи Нью-Джерсі, точно не знаю. Десь на Східному узбережжі.

— Він вам не телефонує?

— І не треба!

Керол відповіла так різко й гірко, що Ернест мимоволі здригнувся.

— А чому «не треба»? — поцікавився він.

— Він одружився в дев’ятнадцять років, а коли йому виповнився двадцять один рік, пішов на флот. У віці тридцяти одного року почав сексуально розбещувати двох своїх донечок. Я була на суді: він отримав трирічний термін ув’язнення, і його з ганьбою випхали з армії. Згідно з постановою суду, він не має права жити ближче ніж за тисячу миль від Чикаго, де зараз проживають його доньки.

— Ага, — мовив Ернест. Він зазирнув у свої нотатки і почав щось обчислювати. — Він на три роки старший… тоді вам було двадцять вісім… отже, все це трапилося десять років тому. Ви не бачилися відтоді, як його ув’язнили?

— Три роки ув’язнення — це мало. Мій вирок був суворішим.

— Наскільки суворішим?

— Довічне!

По спині Ернеста пробіг холодок.

— Довічне ув’язнення триває довго.

— За злочин, що передбачає смертну кару?

— А якими були ваші стосунки до злочину? Ви на нього сильно гнівалися?

— Одній його доньці було вісім, а другій — десять, коли він почав їх розбещувати.

— Ні-ні, я запитую про гнів, який ви могли відчувати ще до того , як він вчинив цей злочин.

— Одній його доньці було вісім , а другій — десять , коли він почав їх розбещувати, — зціпивши зуби, повторила Керол.

Ого! Ернест відчув, що потрапив на заміноване поле. Він знав, що проводить «ризикований» сеанс, і ніколи не розповів би про нього Маршалу. Можна було тільки уявити, як той його розкритикує: «Чорт забирай, з якою метою ти вичавлюєш із неї інформацію про брата, коли не маєш перед собою нормальної, систематизованої історії її життя? Ти ще нічого не з’ясував про її шлюб, а саме він і змусив її звернутися до тебе». Авжеж, його слова звучали у вухах: «Звісно, в цьому щось є. Але, на Бога, невже ти не можеш трохи зачекати? Занотуй це подумки, а за слушної нагоди зможеш повернутися до цієї теми. Це черговий прояв твоєї нестриманості».

Однак Ернест розумів, що має викинути Маршала з голови. Він вирішив бути з Каролін чесним і відкритим, а це вимагало певної спонтанності — Ернест мав ділитися своїми відчуттями саме тоді, коли вони в нього з’являлися . З цією пацієнткою він не застосовуватиме жодної тактики й нічого не «занотовуватиме» подумки. Його мета на сьогодні: «Будь собою. Віддавай себе».

Крім того, Ернеста зачарував раптовий спалах люті Каролін — він був таким неочікуваним, таким справжнім. Спочатку йому було непросто до неї достукатися — вона видавалася надто м’якою, їй бракувало емоцій. Тепер метелик випурхнув із кокона: вона ожила, слова та міміка свідчили про ті самі почуття. Щоб встановити контакт із цією жінкою, треба було дозволити їй бути собою. Ернест вирішив довіритися своїй інтуїції та зосередитися на емоціях.

— Каролін, ви відчуваєте злість — і не тільки до Джеба, а й до мене.

«Алілуя, недоумку, ти бодай щось зрозумів правильно , — подумала Керол. — Господи, та ти навіть гірший, аніж я уявляла. Не дивно, що ти ніколи не переймався тим, чого ви завдали мені разом із Джастіном. І навіть не здригнувся, почувши, що батько ґвалтував свою восьмирічну доньку!»

— Каролін, я перепрошую, що так наполегливо торкався цієї делікатної теми. Можливо, я забігав наперед. Та дозвольте мені бути з вами відвертим. Я хотів сказати ось що: якщо Джеб був настільки жорстоким, аби зробити таке зі своїми дітьми, як він міг учинити зі своєю молодшою сестрою?