Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Каролін Лефтман? Я Ернест Леш.

— Рада познайомитися, — мовила Керол, потиснувши йому руку.

— Прошу, заходьте, Каролін, — мовив Ернест, жестом показуючи на крісло, що стояло навпроти його місця. — Ми живемо в Каліфорнії, тож я віддаю перевагу спілкуванню на «ти». Ви не проти, якщо ми називатимемо одне одного «Ернест» і «Каролін»?

— Я спробую до цього звикнути. Можливо, мені знадобиться трохи часу.

Вона увійшла до кабінету й швиденько роззирнулася. Два дешеві шкіряні крісла стояли під прямим кутом так, що лікар та пацієнт мали злегка повертати голову, аби дивитися одне одному у вічі. На підлозі лежав старий кашанський килим — судячи з усього, підробка. Коло стіни стояла обов’язкова кушетка — чудово! — над якою висіли кілька дипломів у рамках. Кошик для сміття вщерть заповнений; там було чимало зім’ятих серветок із масними плямами — вочевидь, простісінько з «Бурґер-Кінґ». Зачухана фанерна ширма непривабливого відтінку стояла навпроти Ернестового столу, на якому панував суцільний безлад; на височезній купі книжок та паперів стояв великий комп’ютерний монітор. Жодних ознак естетичного смаку. Жодних ознак присутності жінки. Це добре!

Крісло було тверде й непривітне. Спочатку їй не хотілося всідатися повністю, і вона підклала під себе руки. Джастінове крісло. Скільки годин (які вона, між іншим, оплачувала) він просидів у цьому кріслі, поливаючи її брудом? Керол здригнулася, уявивши, як Джастін і цей товстий кендюх сиділи тут разом, голова до голови, і плели проти неї інтриги.

— Дякую, що так швидко погодилися зі мною зустрітися, — із вдячністю в голосі мовила вона. — Я відчувала, що стою над прірвою.

— Коли ми спілкувалися телефоном, вас щось пригнічувало, — мовив Ернест. — Почнімо з самого початку, — додав він, дістаючи блокнот. — Розкажіть мені все, що я маю знати. З нашої короткої розмови я зрозумів тільки те, що ваш чоловік хворий на рак, а ви вирішили звернутися до мене після тієї презентації у книжковій крамниці.

— Так. А потім я прочитала вашу книгу й вона мене дуже вразила. Причому йдеться про кілька факторів: ваше вміння співпереживати, ваша чутливість, ваш розум. Я ніколи не відчувала особливої поваги до терапії чи психотерапевтів, із якими мені доводилося стикатися. Та є один виняток. Коли я почула, як ви говорите, в мене з’явилося сильне відчуття, що тільки ви здатні мені допомогти.

«О Господи, — думав Ернест, — ось та пацієнтка, яку я планував залучити до “терапії правди”, хотів вибудовувати абсолютно чесні стосунки без жодних компромісів. І де ми зараз? Уже з першої хвилини нашої зустрічі очевидно, що початок наскрізь фальшивий». Надто вже добре він пам’ятав боротьбу зі своєю тінню того вечора у книжковій крамниці! Але що він може сказати Каролін? Звісно ж, неправду! Хіба він наважиться розповісти, як розривався між своїм мозком і членом, між хтивим потягом до Нен і думками про тему доповіді та слухачів? Нізащо! Дисципліна! Дисципліна! Саме там він і почав формувати перелік основних принципів своєї «терапії правди». І перший із них був таким: «Відкривайся настільки, наскільки це корисно для пацієнта» .

А тому Ернест відповів чесно й водночас виважено:

— Каролін, у мене є кілька варіантів відповідей на ваше запитання. Зізнаюся, мені приємно чути компліменти на свою адресу. Та водночас мене хвилює те, що ви вважаєте, буцімто допомогти вам можу тільки я. Оскільки я є автором книг та часто з’являюся на публіці, люди схильні вважати мене більш мудрим та досвідченим, аніж я є насправді. Каролін, — вів далі Ернест, — я кажу це вам, бо якщо з якоїсь причини ми дійдемо висновку, що не можемо працювати разом, я хочу, щоб ви знали: у цій галузі є дуже багато психотерапевтів, які так само компетентні. Однак хочу додати, що зроблю все можливе, аби виправдати ваші сподівання.

Ернест відчув, як усередині розливається тепло. Він був задоволений собою. Непогано. Зовсім непогано.

Керол вдячно всміхнулася. «Немає нічого гіршого, аніж здобувати чиюсь прихильність вдаваною смиренністю, — подумала вона. — Зарозумілий мерзотник! А якщо він по­вторюватиме “Каролін” у кожному другому реченні, мене просто знудить».

— Отже, Каролін, почнімо, як то кажуть, з самого початку. Спершу я хотів би почути від вас основні факти: скільки вам років, чи маєте родину, як живете, де працюєте.

Керол вирішила дотримуватися золотої середини між правдою і вигадкою. Щоб не заплутатися у власному павутинні брехні, вона намагатиметься розповідати про своє життя якомога правдивіше, змінюючи інформацію виключно за потреби — щоб Ернест не здогадався, що вона є дружиною Джастіна. Спершу вона хотіла назватися «Керолайн», однак це ім’я видалося їй надто чужим, тож зрештою вона зупинилася на «Каролін», сподіваючись, що воно не надто співзвучне з «Керол». Обманювати було легко. Вона знову кинула оком на кушетку. Багато часу не знадобиться — може, зо два-три сеанси.