Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Гізер була знайома з Керол ще з часів навчання в юридичному коледжі, тож звикла до її категоричності.

— Спробуймо все-таки розібратися, — сказала вона. — Я хочу зрозуміти, про що йдеться. Ти злишся, що Джастін просто взяв і пішов? Чи тебе злить саме те , що він зважився на цей крок?

Та перш ніж Керол встигла відповісти, Норма похапцем додала:

— Може, тебе найбільше злить те, що ти сама не встигла його вигнати?

Керол заперечно похитала головою.

— Нормо, ти знаєш відповідь на це запитання. Джастін роками провокував мене, бо хотів, щоб я його вигнала, бо був надто слабким, аби піти, надто слабким, щоб пережити відчуття провини за те, що зруйнував родину. Повір, я б не подарувала йому такого задоволення.

— Тобто ти хочеш сказати, що терпіла цей шлюб, аби його покарати? — запитала Норма.

Керол роздратовано похитала головою.

— Я вже давно, дуже давно заприсяглася, що жодний чоловік не покине мене отак. Тільки я можу повідомити, коли йому слід піти. Це моє рішення! Джастін не пішов сам — йому забракло б сміливості; його винесли, вивезли звідси. І я хочу дізнатися, хто вона. Місяць тому моя секретарка сказала, що бачила його в «Yank Sing»: він радісно їв дімсам у компанії юної дівчини, їй було не більш ніж вісімнадцять років. А знаєте, що мене найбільше розлютило? Дімсам! Я його просто обожнюю, а він ніколи не запрошував мене на дімсам! Зі мною цього покидька починає трусити — в нього з’являється мігрень від самого погляду на мапу Китаю.

— А ти запитувала його про цю жінку? — поцікавилася Гізер.

— Авжеж, запитувала! Невже ти гадаєш, що я це проігнорувала? Він мені збрехав. Сказав, що то клієнтка. Наступного вечора я зрівняла рахунок, підчепивши якогось хлопця в барі готелю «Sheraton», і забула про цю поціновувачку дімсама. Але я з’ясую, хто це така. Треба поміркувати. Імовірно, вона на нього працює. Та ще й, либонь, бідна і досить дурна та короткозора, аби зацінити його крихітний член! Йому б не стало хоробрості спокусити гідну жінку. Я знайду її.

— Знаєш, Керол, — мовила Гізер, — на додачу Джастін ще й зруйнував твою адвокатську кар’єру. Ти стільки разів про це згадувала! Зокрема про його страх залишатися вдома на самоті, адже через це твоя кар’єра зійшла на пси. Пам’ятаєш пропозицію від Чіпмана, Бремера та Робі, від якої тобі довелося відмовитися?

— Чи я пам’ятаю? Звісно, що так! Він таки зруйнував мою кар’єру! Ви ж бо знаєте, які пропозиції я отримувала після закінчення коледжу. Я могла обрати що завгодно. І про таку пропозицію можна було тільки мріяти, але мені довелося дати задній хід. Хіба можна уявити спеціаліста з міжнародного права, який не може їздити у відрядження? У такому разі мені довелося б найняти для нього бісову няньку. А тоді народилися близнюки — цвяхи на кришці домовини моєї кар’єри. Якби десять років тому я пристала на пропозицію «ЧБР», зараз я вже була б партнером. Згадайте недоумкувату Маршу — вона ж це зробила! Гадаєте, я не змогла б? Чорт забирай, я вже була б повноцінним партнером!

— Про це і йшлося, — зауважила Гізер. — Його слабкість контролювала все твоє життя. І якщо ти марнуватимеш свій час та сили на помсту, цей контроль триватиме.

— Точно, — втрутилася Норма. — Ти отримала другий шанс. Просто скористайся ним!

— «Просто скористайся ним»! — гмикнула Керол. — Легко сказати, але складно зробити. Він змарнував дев’ять років мого життя! Я була надто дурна — вірила обіцянкам про «золоті гори». Коли ми одружилися, його батько хворів та мав заповісти Джастіну свою мережу взуттєвих крамниць, що вартувала мільйони доларів. І ось маєте — минуло вже дев’ять років, а той бісів татусь і досі живісінький! Навіть на пенсію ще не вийшов. А Джастін і досі працює в нього бухгалтером за копійки. Здогадайтеся, що після смерті стариганя тепер отримаю я, колишня невістка, після всіх цих років чекання? Нічого. Анічогісінько. От ви кажете: «Просто скористайся цим». Коли змарнував дев’ять років, це не так легко зробити.

Керол сердито жбурнула подушку на підлогу, підвелася й почала походжати кімнатою позаду Норми й Гізер.

— Я давала йому все, що могла, вдягала його, цього безпорадного мерзотника, бо без мене він трусів і шкарпеток не міг купити! Він носить чорні шкарпетки, і я мусила їх йому купувати, бо тим, які купував він, бракувало еластичності й вони постійно сповзали. Я була для нього матір’ю, дружиною, я принесла себе в жертву. Відмовилася заради нього від інших чоловіків. Мене аж нудить, коли думаю, зі скількома чоловіками я могла би мати стосунки. А тепер якась вертихвістка смикає його за повідець — і він просто йде за нею.