Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Ще ввечері Керол зателефонувала Нормі та Гізер і попросила їх прийти — справа була невідкладна. Незважаючи на те, що три жінки рідко збиралися разом (загалом Керол не мала близьких друзів), вони вважали себе своєрідною військовою радою й часто об’єднувалися за потреби — скажімо, коли йшлося про кризу на ґрунті гендерної дискримінації в юридичній компанії Каплана, Джарндіса і Таттла, де всі троє працювали вже вісім років.

Норма й Гізер приїхали по обіді. Жінки сиділи у вітальні з голими балками та неандертальськими стільцями, виготовленими з цілих шматків червоного дерева та облямованими товстими шкурами тварин. Керол розпалила камін, підкинувши туди евкаліптових та соснових полін, і запропонувала Нормі й Гізер пригоститися вином або пивом із холодильника. Її хвилювання було таким сильним, що Керол навіть облила собі пивом рукав, коли відкривала бляшанку. Гізер, яка була на сьомому місяці вагітності, підстрибнула й помчала до кухні, а потім повернулася з вологою ганчіркою, щоб витерти їй руку. Керол всілася біля каміна, намагаючись просушити свій светр, і розповіла всі деталі великої втечі Джастіна.

— Керол, це справжнє благословення. Вважай, що це міцва , [6] Добра справа, гарний учинок ( іврит ). — мовила Норма, наливаючи у свій келих біле вино. То була крихітна і делікатна жінка, чиє ідеально пропорційне обличчя обрамляли пасма чорного волосся. Попри те, що її предки були затятими ірландськими католиками (батько-ірландець працював полісменом у Південному Бостоні), колишній чоловік навчив її висловів на ідиші, що ставали в пригоді в будь-якій ситуації. — Скільки ми знайомі, він завжди був ярмом на твоїй шиї.

Гізер, шведка з великими грудьми й видовженим обличчям, яка під час вагітності поважчала на добрих сорок фунтів, додала:

— Так і є, Керол. Він пішов — тепер ти вільна. Будинок твій. Нема коли впадати у відчай — саме час змінити замки. Керол, твій рукав! Пахне смаленим.

Керол відсунулася від вогню й гепнулася на один зі стільців, облямованих хутром. Тим часом Норма зробила великий ковток вина і сказала:

— L’chaim , [7] Будьмо ( іврит ). Керол. За свободу! Знаю, ти зараз приголом­шена, але пам’ятай: це те, чого ти хотіла . Усі ці роки, що ми з тобою знайомі, я не чула жодного гарного слова — жоднісінького — на адресу Джастіна чи вашого з ним шлюбу.

Керол мовчала. Вона зняла з себе туфлі та обхопила коліна руками. Струнка жінка з довгою граційною шиєю й короткими чорнявими кучерями, виразними вилицями і щелепами, очами, що виблискували, мов дві розпечені вуглинки. На ній були щільні чорні джинси та розтягнутий плетений светр із великою горловиною.

Норма й Гізер намагалися знайти правильний тон розмови. Вони трохи затиналися й поглядали одна на одну, немовби шукаючи підтримки.

— Керол, — мовила Норма, нахилившись та гладячи Керол по спині, — сприймай це як зцілення від чуми. Алілуя!

Та Керол відсахнулася від Норми і ще сильніше стисла коліна.

— Авжеж, авжеж, я це розумію. Я все розумію. Але це не допомагає. Я знаю, хто такий Джастін. І знаю, що він змарнував дев’ять років мого життя. Але йому не вдасться вийти сухим із води.

— Це ти про що? — запитала Гізер. — Не забувай: ти сама хотіла , щоб Джастін пішов. І не хочеш , аби він повертався. Тож усе, що сталося, тобі на користь.

— Ідеться не про це, — мовила Керол.

— Ти щойно впоралася з цим чиряком. Хочеш, аби він знову наповнився гноєм? Просто відпусти його, — зауважила Норма.

— Знову-таки: йдеться не про це, — сказала Керол.

— Тоді про що? — нетерпляче запитала Норма.

— Про помсту — ось про що!

— Що?! Та тобі не варто марнувати на нього свій час! Він пішов — хай так і буде! Не дозволяй йому керувати твоїм життям! — одноголосно заторохтіли подруги.

Цієї миті Керол покликав Джиммі — один із її близнюків. Вона підвелася, бурмочучи:

— Я люблю своїх дітей, але коли думаю про те, що буду змушена бігати на ці «виклики» двадцять чотири години на добу протягом наступних десяти років… Боже!

За відсутності Керол Норма й Гізер почувалися досить незручно. Кожна подумала, що зараз, мабуть, краще не перешіптуватися. Норма кинула у вогонь невеличке евкаліптове полінце, і вони мовчки спостерігали, як воно жевріє, доки не повернулася Керол. Вона одразу сказала:

— Звісно, я не хочу, щоб він повернувся. Ви й досі не зрозуміли головного. Я рада, що він пішов, і назад я його не прийматиму. Але я хочу, щоб він заплатив за те, у який спосіб він мене покинув.