Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

А тепер робочий стіл Джастіна. Тут їй неабияк пощастило: був кінець місяця, і Джастін, який працював бухгалтером у мережі взуттєвих крамниць свого батька, приніс роботу додому. Усі документи — гросбухи та відомості про заробітну плату — теж потрапили під ножиці. Та Керол знала, що дійсно важливу інформацію Джастін зберігає на своєму ноутбуці. Спершу в неї з’явилося непереборне бажання розгатити його на друзки, але потім їй сяйнула краща ідея — все-таки комп’ютер вартістю п’ять тисяч доларів ще міг стати в пригоді. Можна просто стерти з нього всі файли. Керол спробувала дістатися до документів чоловіка, але Джастін всюди встановив паролі. Бісів параноїк! Пізніше хтось допоможе їй із цим розібратися. А поки що Керол замкнула ноутбук у своїй кедровій скрині й подумки занотувала собі, що слід змінити замки в усьому будинку.

На світанку вона втретє перевірила близнюків і нарешті дісталася до свого ліжка. Дитячі ліжечка були завалені ляльками та м’якими іграшками. Глибоке, спокійне дихання. Такий безневинний і мирний сон. Господи, як вона їм заздрила. Після трьох годин неспокійного сну Керол прокинулася від болю у щелепі — уві сні вона скреготала зубами. Вона затулила обличчя руками й поволі рухала щелепами туди-сюди, чувся хрускіт.

Керол поглянула на порожнє місце на ліжку, де зазвичай спав Джастін, і пробурмотіла: «Сучий ти сину! Ти не вартий моїх зубів!» А тоді затремтіла, сіла на ліжку, обхопивши коліна руками, й почала думати, де він зараз. Її злякали сльози, що котилися по щоках і скрапували на нічну сорочку. Вона витерла обличчя і з подивом витріщилася на мокрі пальці. Керол була напрочуд енергійною жінкою, схильною до швидких рішень і рішучих дій. Вона не любила зазирати у свій внутрішній світ, бо вважала таких людей малодушними боягузами, включно з Джастіном.

Та вдіяти вона вже нічого не могла — Керол знищила все, що нагадувало їй про чоловіка, і тепер відчувала неймовірний тягар і навіть не могла ворухнутися. Утім, вона ще могла дихати, тож, пригадавши кілька дихальних вправ із йоги, Керол глибоко вдихнула і поволі видихнула половину повітря. Відтак вона видихнула половину повітря, що лишилося, а тоді повторила це знову і знову. І це допомогло. Керол спробувала зробити ще одну вправу, яку їй радив інструктор з йоги. Вона уявила, що її розум — то сцена, а вона — глядач, який сидить у залі й безпристрасно спостерігає за парадом своїх думок. Але марно — незрозумілі болісні відчуття тільки посилилися. Як же їх розрізнити й виокремити важливе? Усе переплуталося.

А тоді в її голові зринув образ — обличчя чоловіка, якого вона ненавиділа, того, чия зрада зранила її душу на все життя. То був лікар Ральф Кук, психіатр, якого вона відвідувала в центрі психічного здоров’я при університеті. Ретельно поголене рожеве обличчя, повновиде, мов місяць, з тонким світлим волоссям. Керол потрапила до нього на другому курсі через Расті — хлопця, з яким вона зустрічалася з чотирнадцяти років. Він був її першим кавалером, і протягом чотирьох років вона не переймалася кандидатами для побачень, випускних балів, а пізніше й сексуальними партнерами. Як і Расті, Керол вступила до університету Брауна, обрала ті самі предмети, що й він, і на додачу помінялася кімнатою в гуртожитку, аби жити ближче до нього. Можливо, вона надто на нього тиснула, бо згодом Расті почав зустрічатися з красунею-студенткою французько-в’єтнамського походження.

Керол ще ніколи не було так боляче. Спершу вона замкнулася в собі: щоночі ридала, відмовлялася їсти, пропускала заняття і їздила на шаленій швидкості. Пізніше в її душі здійнялася лють: вона розгромила кімнату Расті, порізала шини на його велосипеді, переслідувала його нову обраницю та всіляко їй погрожувала. А якось вистежила їх обох у барі й вилила на них глек пива.

Спочатку лікар Кук і справді їй допомагав. Завоювавши довіру Керол, він допоміг їй оплакати цю втрату. Він пояснив: її біль такий сильний, бо втрата Расті роз’ятрила в душі Керол найглибшу рану в її житті — те, що її покинув рідний батько. Батько був одним із «зниклих безвісти на Вудстоці»: коли їй виповнилося вісім, він поїхав на цей рок-концерт і більше не повертався. Спершу від нього приходили листівки з Ванкувера, Шрі-Ланки та Сан-Франциско, але потім і цей зв’язок обірвався. Керол пам’ятала, як її матір шматувала й палила його фотографії та одяг. Після того мати ніколи не згадувала про батька.

Лікар Кук стверджував, що відчуття втрати через розрив із Расті живиться з її розлуки з батьком. Керол це заперечувала, бо не мала приємних спогадів про батька. Можливо, свідомих спогадів і немає, зауважував лікар Кук, але, імовірно, є численні забуті прояви його турботи. А як щодо батька з її мрій та снів, який любить, підтримує, захищає і якого вона ніколи не знала? Керол його бракувало, і розрив із Расті відкрив скриню, сповнену нестерпного болю.