Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Ернест завмер на місці. Невже його емоції були настільки помітні? А що в такій ситуації зробив би Маршал? Чорт забирай, та Маршал просто не опинився б у такій ситуації!

— Хіба не так? — наполегливо мовив Джастін.

— Що не так? — Ернест, мов той оглушений боксер, хапався за суперника, поволі приходячи до тями.

— Ви задоволені моїм учинком?

— Гадаєте, — улесливо мовив Ернест, щосили намагаючись вирівняти тембр свого голосу, — що я не тішуся з вашого прогресу?

— Тішитеся? Щось не схоже, — зауважив Джастін.

— А як щодо вас ? — так само м’яко запитав Ернест. — Ви раді?

Цього разу Джастін вгамувався і проігнорував улесливий тон. Годі вже. Ернест був потрібний йому, тож він відповів:

— Радий? Так. А ще наляканий. І рішучий. І водночас вагаюся. Усе переплуталося. Та головне зараз не повертатися назад. Я вирвався, і тепер важливо триматися якнайдалі до кінця життя.

Решту часу Ернест намагався виправити свої помилки, підтримуючи й напучуючи пацієнта:

— Стійте на своєму… не забувайте, як давно ви прагнули зробити цей крок… ви діяли у власних інтересах… і, можливо, це найважливіше з того, що ви зробили у своєму житті.

— Як гадаєте, я мав би повернутися та поговорити про це з Керол? Усе-таки ми прожили разом дев’ять років, тож цей жест був би доречним.

— Спробуймо це уявити, — запропонував Ернест. — Що трапиться, якщо ви зараз підете додому, аби поговорити?

— Хаос. Ви знаєте, що вона може зробити і зі мною, і з собою.

Ернестові не треба було про це нагадувати. Він чудово пам’ятав інцидент, про який Джастін розповів йому рік тому. Однієї неділі кілька партнерів із юридичної компанії Керол мали прийти до них на пізній сніданок, тож рано-вранці Джастін, Керол та їхні діти вирушили на закупи. Джастін, який мав приготувати гостину, хотів подати гостям копчену рибу, бублики та яєчню-бовтанку з цибулею і копченим лососем. Керол сказала, що це вульгарно. Вона й чути про це не хотіла, хоч Джастін і нагадав їй, що половина гостей — євреї. Він вирішив стояти на своєму і почав розвертати автівку в напрямку гастрономічної крамниці. «Ні, сучий сину, ти не смієш цього робити!» — закричала Керол і вхопилася за кермо, намагаючись вивернути його в інший бік. Боротьба, яка тривала посеред інших автомобілів, скінчилася, коли Керол врізалася у припаркований мотоцикл.

То була дика кішка, росомаха, божевільна жінка, яка тиранізувала чоловіка вчинками, які не піддавалися здоровому глузду. Ернест пригадав ще одну автомобільну пригоду, про неї Джастін розповів кілька років тому. Одного літнього вечора вони з дружиною їхали в машині, сперечаючись про те, який фільм вибрати для перегляду — «Іствікські відьми» чи «Термінатор-2». Керол підвищила голос, але Джастін, якого Ернест тоді повсякчас закликав відстоювати свої права, не поступався. Зрештою вона відкрила дверцята автівки (знову-таки вони їхали в потоці інших автомобілів) і сказала: «Ти жалюгідний недоумок, і я не збираюся тут залишатися ані на мить». Джастін схопив її, але вона вп’ялася нігтями в його передпліччя, а коли вистрибнула на дорогу, на його шкірі лишилися чотири глибокі червоні заглибини.

Вистрибнувши з автівки, що їхала зі швидкістю п’ятна­дцять миль за годину, Керол зробила три-чотири непевні кроки, врізалася у припарковану машину й перелетіла через неї. Джастін зупинився і помчав до неї, розштовхуючи натовп, що вже встиг зібратися довкола неї. Керол лежала на землі приголомшена й водночас спокійна — панчохи були порвані, коліна скривавлені, на долонях, ліктях та щоках виднілися садна, і, очевидно, вона зламала зап’ясток. Вечір перетворився на жахіття: швидка, кімната невідкладної допомоги, принизливі розпитування з боку поліції та медичного персоналу.

Для Джастіна то було жахливе потрясіння. Він усвідомив, що не може перемогти Керол навіть з Ернестовою допомогою. Для неї високих ставок просто не існувало. Цей стрибок з автівки під час руху добряче його приголомшив. Він не міг ані чинити опір, ані піти від Керол. Так, вона була тираном, але й він потребував такої тиранії. Навіть одна ніч, проведена за межами домівки, сповнювала його тривогою. І коли Ернест пропонував йому уявити, як він іде від дружини, Джастіна охоплював жах. Його лякала думка про те, щоб розірвати зв’язок із Керол. Це тривало, доки не нагодилася дев’ятнадцятирічна Лора — красива, розумна й смілива, вона не боялася тиранів.

— То як гадаєте? — знову запитав Джастін. — Чи варто мені вчинити як справжньому чоловікові й поговорити з Керол?