Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Белль, поза сумнівом, була розумницею. І з кожним днем ставала розумнішою. Я не міг висловити жодного контраргументу, який би доводив, що наша «угода» не була ефективною.

Утім, я розумів, що так не годиться. Я надто насолоджувався цією ситуацією. Поступово, напрочуд поступово, я почав усвідомлювати, що опинився в неабиякій халепі. Якби хтось побачив нас разом, то одразу зробив би висновок, що я використовую перенесення і власне пацієнтку задля свого задоволення. Чи що я перетворився на дорогого стариганя-жиголо!

Я й гадки не мав, що робити. Звісно ж, я не міг ні з ким порадитися, бо знав, що саме вони мені порадять, і не був готовий це сприйняти. Водночас я не міг відправити Белль до іншого психотерапевта — вона на це не пристала б. Але, якщо відверто, я не надто й старався і це мене непокоїть. Чи правильно я вчинив? На кілька ночей я втратив сон, бо повсякчас уявляв, як вона розповідає про мене іншому терапевтові. Ви ж бо знаєте, як психотерапевти пліткують про витівки своїх попередників, тож вони радо б ухопилися за «полуничку» з Сеймуром Троттером. Утім, я не міг попросити її мовчати — така таємниця підривала б її роботу з іншим психотерапевтом.

Я зауважував усі ці нюанси, але все одно виявився не готовим до бурі, яка невдовзі почала лютувати. Одного вечора я повернувся додому й побачив, що в будинку темно, дружини немає, а на вхідних дверях хтось пришпилив чотири світлини, на яких були зображені ми з Белль. На першій ми реєструвалися коло стійки готелю «Fairmont», на другій ми вже з валізами заходили до номера, на третій бланк реєстрації можна було роздивитися зблизька — Белль заплатила готівкою і записала нас як лікаря і місіс Сеймур. На четвертій світлині ми обіймалися на тлі чарівного краєвиду, що відкривався з мосту «Золоті ворота».

Я увійшов до будинку і знайшов два листи на кухонному столі. В одному з них, адресованому моїй дружині, чоловік Белль зауважував, що, можливо, її зацікавлять ці чотири світлини, адже вони яскраво ілюструють, як саме її чоловік лікував його дружину. Він також написав, що надіслав копію листа до державної комісії з медичної етики, а наприкінці почав сипати брудними погрозами: буцімто, якщо я коли-небудь спробую зустрітися з Белль, судовий позов буде найменшою проблемою, з якою зустрінеться родина Троттерів. Другий лист був від дружини, короткий і лаконічний. Вона просила не обтяжувати її зайвими поясненнями і залишити всі розмови для її адвоката. Я мав двадцять чотири години на те, щоб зібрати всі необхідні речі та забратися з будинку.

Отже, Ернесте, все це привело нас до цієї миті. Що ще ви хотіли б від мене почути?

Як він отримав ці світлини? Мабуть, найняв детектива, щоб той нас вистежив. Яка іронія — чоловік вирішив піти від Белль, коли їй стало значно краще! Але хтозна — може, він уже давно шукав можливість утекти? Може, Белль висмоктала з нього всі сили?

Більше я її не бачив. Усе, що я знаю, — це плітки, що їх розповів мені старий приятель із лікарні «Пасифік Редвуд», і вони не надто приємні. Чоловік розлучився з Белль і від­разу виїхав із країни, забравши з собою всі їхні заощадження. Він підозрював її у зраді не один місяць, надто після того, як знайшов у її сумочці презервативи. І знов іронія: саме терапії вдалося пригнітити схильність Белль до смертоносної самодеструкції, і вона почала користуватися презервативами.

Останнє, що я чув, — це те, що Белль перебувала в жахливому стані, усе повернулося до вихідної точки. Зокрема давня патологія — її двічі шпиталізували через спроби самогубства. Одного разу вона порізала собі вени, а згодом трапилося передозування. Белль хоче себе вбити, і я це знаю. Вона зверталася до трьох психотерапевтів, але зрештою звільнила їх. Відтак Белль відмовилася від подальшого лікування та знову вживає важкі наркотики.

А знаєте, що найгірше? Я знаю, що зміг би їй допомогти, навіть зараз. Я переконаний у цьому, але судова постанова забороняє мені бачитися й говорити з Белль, бо інакше мені загрожуватиме серйозне покарання. Кілька разів вона телефонувала мені й залишала повідомлення, однак мій адвокат попередив, що моя ситуація вкрай небезпечна, тож, якщо я не хочу опинитися за ґратами, краще не відповідати на ці дзвінки. Він зв’язався з Белль і повідомив, що, згідно з рішенням суду, мені заборонено з нею спілкуватися. Зрештою вона припинила мені телефонувати.

Що я робитиму? Маєте на увазі Белль? Непросте запитання. Мене просто вбиває той факт, що я не можу відповідати на її дзвінки, але і в’язниця мене теж не приваб­лює. Я знаю, що міг би чимало для неї зробити протягом десятихвилинної розмови, навіть зараз. Не для протоколу — Ернесте, вимкніть диктофон. Я не певен, що зможу дозволити їй отак піти на дно. Не певен, що зможу після цього спокійно жити.