Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Здоров був, — звернувся він до Маршала, — ти що тут робиш? Відпочиваєш?

— Дивлюся, — відповів Маршал, — і чекаю на свого друга. Невдовзі він з’явиться, і ми теж зіграємо.

— Дивишся? Жартуєш, чи що? Гадаєш, ти можеш просто стояти й дивитися? А як, по-твоєму, на це мають реагувати гравці? Розумієш, ми дбаємо про комфорт кожного клієнта! Як тебе звати?

— Маршал.

— Гаразд, Маршале, як будеш готовий грати, підходь до мене, і я запишу тебе в чергу. Зараз усі столи зайняті.

Він пішов геть, але раптом повернувся й усміхнувся:

— Раді тебе бачити, «шерифе». Без жартів. Ласкаво просимо до «Avocado Joe’s». Якщо тобі спаде на думку щось зробити (і байдуже що), поки ти не почав грати… не роби цього. Спочатку підійди до мене. А як хочеш спостерігати, то йди туди, — Дасті кивнув на віддалений зал за скляною стіною, — чи в азійську кімнату. Там точаться справжні баталії, тож є на що подивитися!

Після того Дасті пішов геть, і Маршал почув, як він звернувся до одного з дилерів, який саме встав з-за столу, щоб іти на перерву:

— Він хоче дивитися! Ти таке бачив? Дивно, що не припхався з камерою!

Почуваючись повним ідіотом, Маршал непомітно повернувся до залу й почав спостерігати. У центрі кожного столу на десять гравців сидів дилер в уніформі закладу — темних штанях та яскравому квітчастому жилеті. Щокілька хвилин гравець-переможець простягав йому фішку і, перш ніж покласти її до внутрішньої кишені жилета, дилер голосно стукав нею по столі. Маршал зрозумів: то була своєрідна традиція — сигнал для менеджера залу, що дилер кладе до кишені власні чайові, а не гроші казино. Звісно, то був архаїзм, адже ігри за столами фіксували на камеру, аби уникнути зайвих проблем. Попри те, що Маршал не був сентиментальним, йому сподобався цей маленький реверанс «Avocado Joe’s» у бік традицій — у цьому гамірному храмі, де поклонялися матеріальним цінностям, він просто-таки впадав у вічі.

Під час кожної роздачі карт для техаського голдема троє з десяти гравців мали почергово робити ставки. Дилер ділив фішки на три купки: одна залишалася на столі, другу він опускав у прорізь на столі — то була оплата послуг казино, а третю включали в джек-пот. Згідно з оголошенням на стіні, джек-пот міг отримати гравець, якому вдалося побити фул-хаус із тузів з десятками. Джек-пот становив близько десяти тисяч доларів, і значну частину цієї суми забирав переможець та той, хто мав другу за величиною комбінацію, але певну суму ділили й між іншими гравцями. Щодвадцять хвилин дилер мав право на перерву і на його місце сідав інший працівник. Маршал помітив, що гравці, яким таланило, давали дилеру додаткові чайові у вигляді фішок.

Маршал закашлявся і спробував відігнати дим від свого носа. Те, що він прийшов до казино в спортивному костюмі, було смішно, адже це був справжній храм хвороб. Усі відві­дувачі мали поганий вигляд. Його оточували жовтуваті, похмурі обличчя. Більшість гравців перебували в казино вже десять-п’ятнадцять годин поспіль. Усі невпинно курили. Зі стільців звисали складки плоті особливо гладких відвідувачів. Дві офіціантки анорексичної статури бігали туди-сюди, обмахуючись тацями; кілька гравців мали при собі кишенькові вентилятори, які стояли перед ними на столах і відганяли дим; дехто жадібно запихався їжею просто-таки під час гри — сьогодні фірмовою стравою були креветки з желеподібним соусом з омара. Дрес-код був невимушеним і водночас дивним: Маршал помітив чоловіка з довгою сивою борідкою, який взув турецькі шльопанці із гострими закрученими носами та червону феску; траплялися й гравці у важезних ковбойських черевиках і величезних капелюхах-стетсонах; один гравець прийшов у японському матроському костюмі 40-х років. Тут можна було побачити й «синіх комірців» у робочому одязі, а також кількох жінок старшого віку в акуратних сукенках 50-х років, застебнутих аж до шиї.

За всіма столами точилися розмови виключно про гру. Цієї теми нікому не вдавалося уникнути. За одним столом хтось теревенив про лотерею, що її організував штат Каліфорнія. За іншим гравець розважав своїх сусідів розповіддю про кінні перегони в Ель-Каміно, переможцем яких стала конячина, яка фінішувала на трьох ногах — із коефіцієнтом ставок дев’яносто до одного. Маршал помітив чоловіка, який намагався віддати своїй супутниці пачку скручених банкнот зі словами: «Пам’ятай: що б я не робив — благав, погрожував, сипав прокльонами, ридав, байдуже що, — шли мене під три чорти, бий по яйцях, застосовуй прийоми карате… Але в жодному разі не давай мені ці гроші! Це наш відпочинок на Карибах. Біжи звідси, лови таксі та їдь додому! Ще один кричав на менеджера, щоб той увімкнув настільний хокей «Sharks». У приміщенні було понад десять телевізорів, які транслювали баскетбольні матчі. Довкола них купчилися відвідувачі, які зробили свої ставки на результати матчів. Скидалося на те, що ставок тут просто не уникнути.