Алекс Грей (Нижегородов) - Одержимість

— Офігіти… — протягнула Аня. — Можна серіал цілий зняти, не те, що книгу написати. Я так розумію, що всі імена тут — це всі його баби?

— Ну, типу того. Я і сам не про всіх знаю. Але ось про тих, що стали чи були самими самими, знаю, бо брав безпосередню участь. Так, прикинь, Макс ж не просто дівкам голови морочив, він їх всіх залишив жити у себе вдома. На честь кожної він називав яхти. Спочатку, він яхти перейменовував, потім зрозумів, що яхти то тут ні в чому не винні, і вирішив, що для кожного імені потрібна нова яхта. Так що, всі яхти, що біля пірсу, мають своє ім'я і свою однойменну хресну.

Аня, посміхаючись і похитуючи головою, слухала Алекса дуже уважно, розглядала таблички і пробувала різні сорти винограду. Була друга половина серпня, і не всі сорти вже досягли своєї зрілості. Прогулюючись між рядами винограду, вони непомітно вийшли до самого моря. Сонце вже зайшло за горизонт, залишивши в небі над морем рожеву смужку. Починало сутеніти. У цих краях вечір був дуже коротким, і день практично одразу перетворювався на ніч. Вони прогулялися по пірсу, Алекс показав Ані яхти з іменами Максових подруг і дружин, потім пройшлися піщаним берегом. Аня скинула взуття і зайшла у воду. Тепла, нагріта гарячим південним сонцем вода ніжно пестила її ноги. Алекс сидів на піску і спостерігав за тим, як вона ходить по лінії моря і збирає мушлі і камені. Стемніло дуже швидко, ніби день розчинився в ночі, і на небі раптом одразу яскраво замерехтіли зірки. Ніч була безмісячною і від того дуже темною. Єдиним джерелом світла був старий маяк, який височів над морем в кілометрі від садиби. Аня вийшла з води, присіла поруч з Алексом і сказала:

— Знаєш, Ал, а я вже не хочу ні на який Лазурний берег. Я не хочу просто псувати собі відчуття цього чарівного вечора. Я ще вчора не могла навіть уявити, що зі мною трапиться вся ця історія з подорожжю. Спочатку дорога по Іспанії, гори, узбережжя, тепер ось Франція зі своїми звичаями, виноградниками, платними дорогами, тунелями і таким ласкавим морем. Я думала, що мене, дівчину, яка прожила весь час на березі моря, навряд чи можна чимось здивувати ще, але тут… Це якийсь рай на землі, чесне слово. Біля нашого будинку були величезні радгоспні виноградники, і ми їх сприймали, як звичайні поля, де працюють люди. А тут все не так. Тут кожна виноградинка, кожна лоза має свою історію і свою душу.

Вона замовкла, пропускаючи крізь пальці ще теплий пісок. Алекс слухав її і погоджувався, бо, дійсно, все, у що вкладають душу, стає чарівним.

— Ходімо купатися… — раптом сказала Аня. І це прозвучало не як питання, а як пропозиція, від якої важко відмовитись. — Підемо, море просто чарівне.

— Та, я якось не готовий, чесно. — стомлено відповів Алекс. Уввечорі другого дня подорожі втома дійсно давала про себе знати.

— Та що тут готуватися? Якщо ти маєш на увазі, що ти без плавок, так я теж без купальника. Давай голяка купатися, не бійся, тут темно, ніхто нічого не побачить. — вона бачила, що Алекс сумнівається. — Ал, не бійся, я не буду приставати. — і, не чекаючи відповіді, скинула з себе сукню.

— Тю, чого тоді роздягатися, якщо ти приставати не будешь. — відповів він і почав роздягатися слідом за Анею.

Вони попливли спочатку від берега, а потім в сторону маяка. Пливли мовчки і не поспішаючи, вода, дійсно була теплою і дуже солоною. Відпливши досить далеко, вони перекинулися на спини і так лежали, гойдаючись на воді, і дивилися на зірки. Вдалині на березі було видно вогні садиби Макса. Він включив підсвічування виноградників, і здавалося, що це не просто плантація, а чарівний сад з якоїсь казки.

— Ал… — Аня повернулася до нього, і її обличчя, мокре від води і освітлене маяком здалося Алексу сумним.

— Що, Ань? — запитав Алекс.

— Та ні, нічого, спасибі тобі за цей вечір, у мене ще не було такого Дня народження. Мені просто хочеться плакати від щастя. — вона підпливла до Алекса і поцілувала його в солоні від морської води губи. — Пробач, не звертай уваги, просто я іноді буваю сентиментальною. Попливли до берега, а то Макс зараз знайде наші труси і викличе гелікоптер з рятувальниками, а нам цього зовсім не треба. Вона попливла брасом в сторону берега, а Алекс мовчки плив за нею.

— Ань, а ось, скажи, я, може, чогось не розумію, але у тебе весільна подорож, медовий місяць, День народження, а ти їдеш на край землі, тікаючи від свого чоловіка. Чому?

— По-перше, я не тікаю, по-друге, я просто зрозуміла в якийсь момент, що втомилася, по-третє, я, дійсно, повинна була бути сьогодні в Криму, і саме в Криму планувала з друзями, яких я не бачила багато років, відзначати свій День народження. Мій Борис пішов у море на яхті з друзями, бо йому запропонували взяти участь в якійсь гонці. Мене, якщо чесно, це образило, а ще образило те, як він уявляє собі свята. Він дарує машини, будинки, якось раз він подарував мені яхту разом з усім екіпажем. Ось, питається, нафіга вона мені без нього? А мені, можливо, просто хотілося шаурми і кави на сніданок з еклерами або з млинцями, а ввечері я хотіла б випити шампанського з горла на березі моря, і щоб вранці з волосся витрушувати пісок. Ось чого б мені хотілося. І так вийшло, що все це дав мені ти, зовсім незнайомий мені чоловік. Це так прикро, ти не розумієш просто.