Алекс Грей (Нижегородов) - Одержимість

— Упс… — Макс прикрив долонею рот, роблячи вигляд, що бовкнув зайвого.

— Та розповідай вже, чого мнешся.

— Просто я думав, що ти в курсі. Коротше, він сам тобі розкаже, якщо захоче.

— А, якщо, не захоче?

— Якщо запитаєш, то він розповість, якщо не запитаєш, то не розповість, він ніколи сам нічого не розповідає. Ось такий він у нас.

— Давай, Максик, ти розкажи, а я тебе ще раз в носик цьомну. — і знову поцілувала його в ніс.

— Ну, як тобі сказати… У них з Лес, все не так, як у… Хотів сказати, у нормальних людей. Але я мав на увазі, що не так, як у інших. Вони живуть разом сто років, ось, скільки я їх знаю, стільки вони і разом. Живуть вони за своїми законами. Алексу взагалі наплювати на шлюби, розписи, вінчання, він завжди з сарказмом реагував на мої одруження. Ось у мене все по іншому. Я старомодний, і завжди вважав, що має бути весілля, банкет, свято. Входження в нове життя потрібно відзначати так, щоб потім не було соромно А він вважає, що це все маячня, що людям нормальним, які довіряють один одному, які дорожать одне одним, які завжди і всюди разом купу часу, а, головне, розуміють, цінують і приймають погляди один одного, таким людям шлюб не потрібен. Іноді, я згоден з ним, але, напевно, мені просто не щастило з жінками. Ніколь просто була самотня стара діва з приданим, Ілона, навпаки, продала себе мені ж за мої гроші, вона думає, що я тупий і не розумію, що відбувається, але я нічого не зміг зробити тоді з собою, настільки вона глибоко засіла в моєму серце ще зі студентства. Ці дві блонди просто офігенні в ліжку. Вони навіть жодного українського слова не вивчили за ті роки, що ми разом, у них елементарно програма не працює на запуск інтелекту. А ось у Алекса все не так. Вони з Лес всі свої грандіозні проекти здійснювали разом. Знаєш, я ніколи не бачив, щоб вони сварилися. Коли вони приїздили сюди ще до Ілони, то у Ніколь було свято. Вона просто обожнювала спостерігати за ними і слухати, як вони спілкуються, як підколюють один одного. Вона постійно говорила: «Високі стосунки!» І плескала в долоні. Ось любить вона їх і все. Коли вони пізніше приїжджали разом, то ми з Ілоною просто переставали сваритися. І, хоча, вони не дружили з Ілоною, вона дуже складна людина, але завжди вміли розрядити обстановку. До речі, тобі Алекс же показував виноградник, і ти бачила там таблички з іменами. А знаєш, чому я їм даю імена? Та, тому що, не дивлячись на їх різний характер, я маю на увазі своїх жінок, я їх усіх, дійсно люблю. І мені плювати, що в однієї характер добрий і ніжний, в іншої норовливий, у третьої, взагалі жахливий, а у п'ятої і десятої просто характер. Але, кожна з них дала мені частинку себе, за це я їх увічнюю в винограді. Ось, навіть не знаю, чого тобі про них ще розповісти. Вони такі однакові і такі різні одночасно. Вона вірить в любов і в те, що світ врятує саме краса, він же впевнений, що не краса, а цинізм буде правити світом, і коли це станеться — світ наблизиться до ідеального. Він не вірить в любов, точніше в те, як її всі уявляють починаючи від Шекспіра до Муракамі, зате він цінує дружбу. І, ось, якщо тобі пощастить потрапити до нього в список його друзів, тоді ти зрозумієш, що таке справжня дружба, вірність і альтруїзм.

— А чого він так скептично до любові відноситься? У нього, що були якісь труднощі на цьому грунті?

— У Алекса? Не сміши мене. Це труднощі були у його шанувальниць. Схема дуже проста. Він нікому нічого не розповідає, ось як тобі, наприклад, вони всі на нього ведуться, думають, раз не розповідає, значить вільний, а він просто живе так, як собі вирішив. І йому реально наплювати на те, що хтось може через нього різати вени. Але, я ще раз тобі кажу, це ні в якому разі не стосується тих людей, які йому дорогі. Це він вважає, що це не любов, а я то знаю і бачу, що він їх всіх просто по-людськи любить.

– І тебе? — усміхнулася Аня, відпиваючи зі свого келиха.

— Та, мене в першу чергу! Я вважаю, що у нас з ним дійсно відносини найвищого рівня. І ось я постійно переживаю від того, що я з ним можу себе якось не так повести, боюся зруйнувати нашу дружбу.

— Та, ти ж говорив щойно, що якщо потрапив до нього в милість, то вже назавжди.

— Ну так, в принципі…

— Зрозуміло все з твоїм другом. Це називається клініка… — вона посміхнулася і запитала: — А ти чого медицину покинув?

— А не знаю. Ось вимкнулося і все. Я ж був схиблений на медицині, в усіх кімнатах, на всіх полицях тільки зуби, зуби, зуби… Ось, годинник на стіні і той у формі зуба. Приходжу на кухню, а там, на барній стійці журнал, і теж, про зуби. Я спав у клініці, коли її будував і перебудовував, Ніколь мені сильно допомагала тоді. Потім до нас на весілля приїхали Алекс з Лес. Всі були такими нудними, дарували конверти, хтось подарував мені метровий фонтан, ніби у мене тут натуральних фонтанів не було. І тільки Лес була в своєму репертуарі, підійшла, сказала, що нічого бажати не буде, а то, не дай бог збудеться, потім сказала: «Ну що можна подарувати людині, у якої все є і якій нічого, крім чужих зубів не треба», і подарувала мені книгу. Зараз покажу. — Макс підвівся і, похитуючись, пішов у кімнату. Через хвилину повернувся, тримаючи в руках величезну книгу. Це була старовинна книга по виноробству. Будь який букинист відвалив би за неї кругленьку суму, а букинист-винороб, напевно, продав би свою душу.