Алекс Грей (Нижегородов) - Одержимість

— Та які в мене можуть бути побажання, якщо я взагалі в цих краях вперше. Я ж кажу, що прикольно було б на узбережжя Франції заїхати, ну я навіть не знаю. — сказала вона після невеликої паузи. Сонце вже перевалило за зеніт, але натяку на прохолоду ще не було. — Так, блін. Спекотний в цьому році серпень.

— Та, ніби, як завжди. — відповів Алекс. — Я тут бував саме в цей час, то бувало і спекотніше. До речі… Це, може і не джентльменське питання, але я запитаю, можна?

— Сподіваюся, ти не про вік мій питатимеш? А то у жінок такого не питають, хоча мені пофіг, я не комплексую перед своїми роками. — Аня знову засміялась, немов дитина, знімаючи деяку напругу, що висіла в салоні їх машини. — Ну ж бо, питай.

— Ну, ти два рази в своєму оповіданні згадала, про свій День народження, і казала, що він у тебе в другій половині серпня. Ось я і питаю, якщо не секрет, то коли у тебе День народження?

— Та, ти не повіриш… — Аня засміялася і трохи зніяковіла. Вона зніяковіла зовсім непомітно, але Алекс вловив її настрій. — Сьогодні, вже пару годин, як я народилася. Ось так то. Тож, давай, вітай.

— Анька… Ну от, що ти за людина? Ну, чому ти одразу не сказала? Я б щось би тобі придумав. Так не чесно.

— Та не парся. Я не люблю днів народжень і ніколи їх не святкую. — спокійно відповіла вона.

— Та я теж не святкую і теж не люблю, але нічого поганого в тому, щоб привітати тебе, я не бачу.

— Ти ось вже п'ять кілометрів розпинаєшся і не вітаєш, хто тобі заважає це зробити зараз? — Аня хитро подивилася на Алекса.

— Добре, зараз, дай мені одну хвилину зосередитися, добре? — Алекс заплющив очі і замовк на деякий час. Аня з цікавістю подивилася на нього і чекала. Вона точно знала, що зараз він щось скаже не просто банальне «З Днем народження!» і «Бажаю щастя і здоров'я!». Вона просто чекала.

— Ну от, якось так… З днем народження! Повір, це щире привітання, тому, завертай куди-небудь і почнемо святкувати.

— Дякую… Це ти сам придумав? — запитала Аня.

— Що придумав? Вірш? Та ні, в тирнеті якось вичитав, а зараз згадав.

— Ну-ну… — Аня посміхнулася і злегка хитнула головою.

— Ти чого? Не віриш? Та я тобі серйозно кажу, що в інтернеті знайшов, не пам'ятаю де. — почав виправдовуватися Алекс, але вона перебила його.

— Та вірю я, вірю. Та й не важливо це все. Ти ось скажи, як ти святкувати зібрався? Дійсно, хот-догами?

— Та ні. Це алегорія, метафора, так би мовити. Зараз причалимо кудись, подивимося, що в них є, може, знову паельєю святкувати будемо, ти не проти?

— Слухай, Ал. А, давай дійсно по хот-догу влупим, ну або хоча б по звичайному сендвичу або по шаурмі. — вона явно веселилася, уявляючи, як за її здоров'я піднімають картонний стаканчик з кавою або чаєм і закусують це все шаурмою.

— Та яка тут шаурма? Ми ж не в Азербайджані. Ми в Іспанії, чи ти забула? А тут у них тільки паелья і бурітос.

— Тоді хочу бурітос. — вона стрімко, практично не зменшуючи швидкості, звернула на заправку і зупинилася біля кафе.

Вони залишили машину в тіні самотньої пальми і замовили собі по буритосу. З'ївши по одному, Аня попросила офіціанта повторити, а Алекс з подивом дивився, як маленька тендітна дівчина поглинає таку кількість іспанської їжі. Потім принесли каву. Після безсонної ночі кава було саме те, чого їм не вистачало, і навіть гаряча кава в таку спеку сприймалася приємним напоєм. Вони їли мовчки, іноді перекидаючись простими жартами, настрій був відмінним, не дивлячись на те, що їм належало проїхати ще не одну тисячу кілометрів. У Алекса задзвонив телефон, він здивовано подивився на невизначений номер, і після недовгого роздуму, все ж таки відповів:

— Ало… Що? Макс, це ти? Макс, не рипайся і говори українською. Твоя французька — огидна, як тебе ще не вигнали з Франції. Я вчив французьку в школі, але навіть я краще за тебе розмовляю… Ну, добре, bonjour, Max… Je suis très bien… — Алекс прикрив рукою трубку, щоб на тому кінці лінії його не чули, і сказав, вже звертаючись до Ані: — Це Макс, мій офранцузившийся один… Та ні з ким я не розмовляю, я з тобою розмовляю. Добре, Макс, я заїду до тебе… Так, добре, сьогодні ввечері буду… Не знаю, я ще поки в Іспанії… Та не обманюю я тебе, я ж кажу, що заїду. Чого тобі привезти? Білявку? А тобі своїх білявок замало?… Аааа… Вони вже руді… Цікаво подивитися… Ну, гаразд, до зустрічі… Та, точно кажу, що заїду сьогодні. Все, бувай.