Алекс Грей (Нижегородов) - Одержимість

— Ну, добре, тоді скажи з ким, звідки я можу знати.

— Ну, так, ти маєш рацію, звичайно, з ним. Він приносив мені каву в маленькому нержавіючому термосі, коли я працювала, або брав з собою, коли ми йшли купатися на море. І ми пили цю каву з одного маленького горятка по черзі. Це, звичайно, була не та кава, що варять зараз, ми її називали «курземе», навіть не знаю, чому, але для мене вона залишилася найсмачнішою. А якось він приніс в цьому ж термосі чай, то чай теж зберігав запах кави. Ми іноді могли просто сидіти де інде на березі моря, на каменях, які ще не охололи після спекотного дня, дивитися на захід сонця, на дельфінів, на зірки, або просто сидіти і мовчати. У мене такого більше ніколи не було в житті, щоб мені в компанії з кимось було комфортно мовчати, ось тільки з ним. Якось ми працювали над однією картиною, досить великою, писали її довго, тому і часу проводили досить багато разом. Була весна, похмуро, йшов дощ, а я тоді сказала, що мені так хочеться пити червоне вино і дивитися на зірки. А він сказав, що ми зустрінемося ввечері і будемо пити і дивитися на зірки. Уявляєш? Ми зустрілися в обумовлений час, але весь день тоді йшов дощ. Він бачив, що я засмучена, тому що вино з зірками, схоже, нам не світило в той вечір. І ось він приводить мене до себе в студію, там на столі келихи, вино, як зараз пам'ятаю, іспанське сухе, ще фрукти якісь були. Я кажу: «А де ж зірки?» А він посміхнувся, кивнув на стелю і вимкнув світло. Коли очі звикли до темряви, я побачила на стелі світло-зелені зірки різних розмірів і форм, і ще там був маленький місяць. Я мало не розплакалася тоді. А це такі зірки із спеціального пластику, який, після того, як побуде на сонці, потім сам випромінює світло. Ось це я і називаю справжньою романтикою.

— А, ось цікаво, якби він не поїхав у свою Австалію, як би у вас все склалося, як би тоді все було, ти не думала про це? — запитав Алекс, змінюючи диск в програвачі на ZAZ. Чарівною французькою мовою вона співала про те, що не потрібно їй ані Ейфелевої вежі, ані обслуги в сто чоловік, ані діамантів, а потрібно лише те, що приносить справжнє щастя.

— Гарна музика. — сказала Аня, ніби і не чула його питання. — Ніколи не чула. Це Мірей Матьє?

— Ні, це Едіт Піаф. — пожартував Алекс. — Це ZAZ, вона ж Ізабель Жеффруа, подобається? Правда прикольно співає?

— Ага, прикольно, треба буде у тебе цей диск поцупити.

— В інтернеті завантаж, там повно і у вільному доступі. І взагалі…

— Що, взагалі? — запитала Аня, здивовано подивившись на Алекса. — Я ж вже повільно їду.

— Та я не про це, просто, я тебе запитав, як би у вас все склалося, а ти з'їхала з цього питання. Ну, та нехай, це, дійсно твоя особиста справа.

Аня мовчала. Її погляд був спрямований строго вперед, на дорогу. Вона була серйозною і зосередженою в той момент, ніби згадувала щось дуже важливе для себе.

— Ти знаєш… — раптом сказала вона. — Це, дійсно все дуже складно і важко, повір. Я, дійсно багато разів моделювала ситуацію, коли ми разом і щасливі, порівнювала з реальністю, і виходило, що все не так в моєму житті, як я хотіла. Тому, я з часом просто перестала думати про нього. Так легше, повір. Але, якщо ми вже торкнулися цієї теми, то я відповім, напевно, я б хотіла саме такого щастя, і саме з ним. От і все. далі я не хочу думати, як би воно було. Я хочу жити сьогоднішнім днем, ну трохи завтрашнім, але не думати про труднощі, які будуть післязавтра. Просто, післязавтра через день перетвориться в завтра.

— Тоді не думай про завтрашній день, адже і він коли-небудь стане сьогоднішнім, живи одним днем. Адже це теж частина твоєї теорії?

— Нє, ніфіга. Ось дивись, я свідомо захочу напитися. А завтра у мене важливі справи і голова після перепою буде боліти, тобто я з будь-якого повинна думати на два вперед. Ну, це так, примітивний приклад. Я просто кажу, що не хочу думати про те, що буде через рік, якщо мені добре сьогодні. Тоді я хотіла бути з ним, але не могла. Я чекала його дзвінка, але сама не наважувалася дзвонити, не тому що занадто горда, а тому що просто боялася почути, що я вже не потрібна йому.

— А ти не замислювалася над тим, що, якби ти тоді думала більш глобально, то, можливо ви зараз були б разом.

— Слухай, Алексе, ти завжди і все так прораховуєш? У тебе що, завжди все розплановано, розписано, розкладено, може бути, ти навіть знаєш, де ти сьогодні будеш ночувати? — роздратовано запитала вона.

— Ну, скажімо так, є кілька варіантів ночівлі. З цих кількох і виберемо один. — спокійно, не звертаючи уваги на її дратівливість, відповів Алекс. — А ти б де хотіла зупинитися? Може, у тебе є якісь побажання? Я можу виконати, не все, звичайно, але виважені побажання можу.