Алекс Грей (Нижегородов) - Політ завдовжки в життя

— В якому сенсі, не допомогло? — мені хотілося дізнатися детальніше про життя і про відносини моїх однокласниць.

— А ти не в курсі? Декілька тижнів тому, буквально перед закінченням навчального року проходив обласний конкурс молодих виконавців. У фінал відібрали шість піаністів, але після фіналу, коли повинні були оголосити переможців, судді вирішили провести ще один фінальний тур. Туди відібрали двох — Інгу і Маргариту. Коли грала Рита, зал мовчав, а після закінчення виступу були такі овації, що я не пам'ятаю, щоб глядачі так сприймали класичну музику. Рита зіграла «Жарт» Баха. Це було чудово. Але я вболівала за Інгу. Не знаю чому, але я прикипіла до цієї дівчинки. Вона була настільки працьовита, що заслуговувала на перемогу. Я прекрасно розуміла, що після гри Рити їй буде важко, практично неможливо перемогти. І ось, до рояля вийшла Інга. Вона виглядала простенько, в звичайній чорній короткій сукні. Навіть ця сукня на тлі Ритиної виглядала бідно. Вона сіла, поклала руки на коліна і так сиділа секунд десять або двадцять. По залу пішов якийсь шепіт. Я так хвилювалася, що думала, не доживу до кінця концерту. Я, комсомолка, ніколи не бувала в церкві, молилася тоді за Інгу. І ось вона почала грати. Спочатку повільно і тихо. Я не відразу зрозуміла, що це за твір. У заявці було написано, що грати вона повинна «Турецький марш». Але це був не «Турецький марш». І лише, коли закінчився її вступний імпровіз, ми зрозуміли, що це. Це був Вівальді… Антоніо Вівальді. Мій улюблений композитор. І мої улюблені «Пори року». Так, це була «Весна. Гроза», або як зараз модно називати «Шторм». Я не можу тобі передати те, що ми всі відчули. Ця композиція в оригіналі звучить близько трьох хвилин, а Інга грала її хвилин десять або п'ятнадцять. Вона грала з такою швидкістю, що я відчула, як моя блузка прилипла до моєї спини. Це була така імпровізація, якої я ніколи не чула. Я помітила, що весь зал слухає її гру стоячи. І ось, коли вона закінчила, коли затих останній звук, в залі була повна тиша. Нарід, який знаходився в залі консерваторії, просто не розумів, що це зараз було. А потім зал вибухнув. Всі кричали «БРАВО!» І «БІС!». А Інга просто встала з-за рояля, вклонилася і пішла зі сцени. Їй аплодували дуже довго, кричали і свистіли. Сам розумієш, що для консерваторії це дуже незвично. Але так було. Судді довго не радилися, було і так все зрозуміло. І ось оголосили результати. Перше місце дали природно Інзі, а друге — Маргариті. Ні та, ні інша не вийшли на сцену за дипломами. Чому не вийшла Рита, мені було зрозуміло. Вона була настільки впевнена у своїй перемозі, що друге місце — це для неї було повне фіаско. Вона не могла так принизитись перед публікою, тому і втекла ще з середини виступу Інги, як мені потім розповіли. Але куди в той момент поділася Інга, ми не знаємо до сих пір. Ми її так і не нагородили. Вона отримала путівку на міжнародний конкурс, але ми їй цього не повідомили через її втечу. Ми не могли знайти її. Вчителі в школі сказали, що після закінчення навчального року, вона навіть не проходила літню практику. Кажуть, що у неї батько військовий і, швидше за все, вони просто кудись поїхали. Можливо, на літо, а можливо, його і перевели кудись. Але, в будь-якому випадку, ми знайдемо її. Розпочнеться навчальний рік, і вона знайдеться. Ось така історія. До речі, а ти не знаєш, де вона може бути?

— Ви знаєте, ми з нею останній раз бачилися ввечері після всіх іспитів на дачі у Рити. Після цього я її не бачив. — в той момент у мене з'явилося якесь погане передчуття щодо Інги. Я тоді не знав, що саме мене турбує, але це була справжня тривога.

— Ну добре, підемо до мене в клас, я покажу тобі свої володіння.

І ми увійшли в це царство музики. Тут всюди були розставлені пульти для нот, стояв величезний старий рояль, але інструментів тут не було.

– І що тут вчать? — запитав я.

— Це клас струнних інструментів. Не дивуйся, що тут є рояль. На цьому роялі вчилася грати я, коли мені було сім років. Ось так він тепер тут і стоїть. Його хотіли списати, бо не могли його нормально налаштувати. Колись його під час ремонту сильно намочили, а для інструменту це катастрофа. Але я його зберігаю, бо він для мене як рідний. Слухай, а давай чаю поп'ємо, а то я після дощу замерзла, та й ти теж, мені здається.

— Ну, я не проти. — сказав я, розглядаючи стенди, плакати та фотографії. Там були все незнайомі мені люди. Фотографії були старі, навіть практично вицвілі, а були і свіжі кольорові. Я дивився на ці картинки з чийогось життя, але думки мої були тільки про одне… Точніше, про одну…