Галина Бабич - Тюті

— Пробачте, Дмитре Івановичу, як на мене, то на дорогий ремонт ви не потягнете, а на косметичний... порекомендую вам дуже совісну людину, — сказала сусідка Ніна. — Майор авіації у відставці, не літає по інвалідності. Отож і підробляє на ремонтах. Не п'є, обідає своїм, небалакучий і бере порівняно недорого.

Що таке косметичний ремонт професор не знав, але йому сподобалося, що майор не п'є і небалакучий. Настрій піднявся, професор повеселішав. По-перше, є нагода перебрати книжки. Господи! Скільки не прочитано через ті лекції! Подруге, з'явилося свіже почуття, почуття людини, що прагне заглибитися в невідомі досі нетрі життя.

Так чи інакше, а "процес пішов". Майор своє діло знав і не допікав професорові ні балачками, ні проблемами з будматеріалами та ліквідацією ремонтних відходів. Коли збиралося багато побитих ках-лів, цегли, сміття, майор приводив з собою парубка років двадцяти. Худий, блідий, очі запалі, мов ямки. Тягав цемент, крейду, кахлі. Відчувався якийсь дискомфорт, але ж якось кінчати ремонт треба. Краєм ока професор помітив, що худорлявий парубок раз у раз задивляється на книжки, яких було багато не тільки по кутках кімнати, а й у коридорі. Придивившись, пригадав, що, здається, бачив його не раз у парку за шахами, навіть холодної осені, коли руки клякнуть від холоду.

"І чого б це йому лупати очима на мої книжки. Що він там побачив цікавого для себе? Тобі, любчику, усе це таке недосяжне, як дідькові до раю", — подумав професор і враз зніяковів: "А чого це я з такою погордою до нього ставлюся? Якщо він очей не зводить з моїх книжок, то, може, щось у нього десь там у закутках свідомості ворушиться?"

Та ось ремонт як почався, так і скінчився. З майором розійшлися по-доброму, обоє залишилися задоволені. З хлопцем майор розраховувався сам. Той низько вклонився і непомітно зник.

Ремонт скінчився, а депресія і збайдужіння не минали. Тільки часом, як весняна ластівка, майне солодка думка і висвітяться в пам'яті молоді обличчя сотень дипломників, їхні жваві очі, загуготить сесійний гамір. Коли це було? Давно-давно... але ж було... З видавництва повернули рукопис. Отже щось треба робити. Пропозиції, що їх зрідка отримував, його не задовольняли. Сусідка Ніна зауважила, що в моду входить репетиторство, правда неофіційне. Так, щоб ніхто не знав. "Ні, це не для нього" — "Ні, то й ні!" — розвернулася й пішла. Але ж так і зледащіти можна. Або втратити сенс життя. Професор перелякався. "Стривай! А чого ж та публіка за шахами, яку я не дуже полюбляю, задоволена собою? Невже вони знають щось таке, чого не знаю я, професор?!" Від цієї думки йому стало ще гірше. "Піду. прогуляюся! Це корисно",

Він хутко накинув легеньку куртку, якось бездумно взяв під пахву шахівницю й подався до парку. "Знову ці..." Йому стало соромно за себе. Сів віддалік і став спостерігати. Трохи осторонь від шахістів сиділа трійця. Двоє з них перебирали якісь пожитки, а третій, наймолодший (професор придивився і впізнав у ньому майорового підсобника). схиливши голову, уп'явся очима в якусь знайому з обгортки книжку. З подивом професор таки упізнав: то був посібник для вступників до ВНЗ "Українська мова та література". У професорові озвався професіонал. Він став уважніше приглядатися до цього феномена. Хлопець не просто гортав аркуші, він щось підкреслював, навіть виписував у зошит.

— А це правда, Макизьон, що ти збираєшся поступати до університету? — запитав один із тих, що колупалися у своїх целофанових пакетах.

— Правда.

— А навіщо?

— Учитися хочеться.

— Таке скажеш...

"Ага... Отже звати його Макизьон. Видно, хтось із цієї публіки нагородив хлопця тим прізвиськом, а воно й прилипло. І вже відхрещуйся — не відхрещуйся, нічого не вдієш. Так Макизьоном і залишишся поки життя. Це ж у козаків на Січі такий звичай був: Хмель, Жбурляй, Граб чи то ще що".

Професор розсердився на себе: "До чого тут такі паралелі?" Але настрій трохи покращав, і він переніс свої спостереження на тих двох, що сиділи поруч з Маки-зьоном. Досвідчене око і зринулі з забуття елементи фізіогномики майже одразу привели його до категоричного висновку: ті двоє — пропащі. А от Макизьон — перспективний матеріал. З ним цікаво було б попрацювати. Професор підвівся, щоб іти, і раптом почув:

— Я вас упізнав. Це у вас багато книг. Скажіть, будь ласка, а чому так часто змінюється український правопис?

— Ви ще попросіть мене прочитати для вашої компанії лекцію "Про літературу і мораль", — невдоволено буркнув професор, узяв з колін шахівницю й посунув додому.