Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

— Віктор Кузьміч, — неочікувано для самого себе випалив він, — я віжу, ви чєловєк спортівний, пріроду любіте, у нас тут угодья — гектаров тріста, с ондатрамі. Я мєста, людей знаю, могу подсобіть. Прієжжайтє — поохотітєсь!

Тато завжди радо відкликався на подібні пропозиції провести тиждень поза домом, ця ж, однак, мала присмак нового і невідомого, але завжди є для цього друзі, щоб цей страх помогти переступити.

— Боріс Борісич, — тато подав йому руку і включив довжелезну прощально-похвальну тираду, — мис женой нікогда не забудем всьо, што ви дєлаєтє для сина...

— Віктор Кузьміч, — скромно почервонівши, хотів було встрягнути між слів Боря.

— Нєт-нєт, ми всєгда будем вашимі должнікамі...

— Віктор Кузьміч...

— Ви чєловєк с большой букви...

— Ну, Віктор Кузьміч...

— Ви, Боріс Адамич, — тато вже почав легенько плутати прізвище і по батькові шефа, що явно вказувало на необхідність невдовзі закінчувати діалог.

— Віктор Кузьміч...

— Однім словом — просто спасібо. Ви — наш Ангєл-Хранітєль, — і тато, майже закінчивши оду Борісовичу, почав весь текст спочатку: — Ми с женой нікогда нє забудем всьо, што ви дєлаєтє для сина...

— Віктор Кузьміч, — Боря майже випхав тата в коридор, потряс йому руку і сказав: — Ну, тогда ждьом вас через трі нєдєлькі у сєбя. На ондатри. Їх там нєсмєтноє колічєство. Беріте друзей. Всєм хватіт. Щаслівєнько, — і захлопнув двері, одночасно перебираючи в умі, хто б з чергових медсестер міг йому зараз швиденько, без зайвих розмов, заграти на флейті легку мелодію на добраніч.

Тато поїхав додому наступного дня і всю дорогу думав про перспективу незаконного збагачення сім’ї за рахунок російського пушного болотного звіра. Сам він був необізнаний в цій сфері, але Олег Демкович — давній новоєврейський друг Кузьмича, був у цьому ділі професіоналом. Ціле село Демковича в передгір’ї Карпат давно і безбідно жило з цих щурів цілі віки. Вони шили шапки, куртки і всяку всячину, окрім хіба що шкарпеток і трусів, з цих мохнатих потвор. Крім такого легального, був не зовсім законний бік у цьому бізнесі, зв’язаний з капканами. Дядя Олег разом з напарником Любком достеменно знали, любили і постійно вдосконалювали це діло. Любко — жвавий, юморний яворівський хлопець, який привіз собі з Узбекистану жінку Міріам, адаптував її ім’я до місцевого менталітету — Мар’яна, про що в серцях завжди згадував:

— Ну всім Бог дав жінку, а мені — кинув!

Любко був в душі відвертим Остапом Бендером на ниві мисливського хазяйства. Вони вдвох з Олегом ходили на всьо, починаючи від тушканчика, закінчуючи ведмедями. Тому афера з калінінськими угіддями з мільйонами ондатр малювалася для них, як навчальна вилазка браконьєра-дилетанта. Середньої легкості і ризику дільце, а прогнозований прибуток вкидав у піт. В уяві кожного малювалися тисячі дорогоцінних шкірок, які вони притягнуть з Росії, і ті назавжди перетворять їх на пушних магнатів Прикарпаття.

Тато ж у своїх починаннях з м’ясо- і шкіровиробництва йшов шляхом найбільшого супротиву. Він накупив в якомусь колгоспі нутрій, поселив їх у себе на дачі і півроку мріяв, стоячи над ними, про їх масовий приплід. Нутрії виявилися досить перебірливими істотами і у мутній воді любов’ю принципово займатися не хотіли. Бізнес у тата не пішов, але досвід був. Він великодушно віддав їх назад у колгосп взамін за десять лисих шкірок, які походили з тих нутрій, що померли минулого року і від старості. І тому жага помсти за це фіаско десь глибоко жевріла несміливим вогником в душі Кузьмича, і він ніколи не спішив цей вогник заливати водою.

Одразу після приїзду батька з Калініна була зібрана Могуча Кучка у складі двох браконьєрів і зачинщика на кухні у Демковича. Мова пішла спочатку про малину, яка зарослями росла у нас на полігоні в Старичах, куди кожен поважаючий себе житель Новоєврейська мусів мати червоний пропуск, тобто навіть в часи бойових дій, коли снаряди рвалися тут же в малині. Демкович думав, яку посуду брати, щоб не програти, — відро чи відерце.

— Олег, до моєї Мар’яни приїхало 11 узбеків — я їх туда запущу, вони всьо з листям пообривают, — безапеляційно закінчив диспут Любко.

Могуча Кучка засідала і синхронно випивала до годинки другої ночі, а дуже часто, власне в такий час, робляться всі судьбоносні заяви, яка зараз буде мати місце:

— Збираємся! — ніхто не пам’ятає досі, хто це сказав і чи взагалі хтось говорив, але вже через два тижні всі капкани були зібрані у рюкзаки, а також провіант, спальні мішки, чоботи і всяка інша необхідна атрибутика. Браконьєрський десант висадився на вокзалі Калініна, заїхав в госпіталь на прощальні 50 грам і планьорку, яку проводив ББ.