Юрій Винничук - Нічний репортер

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Винничук - Нічний репортер» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Нічний репортер: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Нічний репортер»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Події повісті «Нічний репортер» відбуваються у Львові в 1938 ро­ці. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали «нічним репортером» за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям.
Маркові неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. А тим часом у справу втручаються німецькі й совєтські шпигуни, розслідуванням зацікавлюється також польська контррозвідка. Окремий інтерес виявляють і кримінальні кола.
Перед нами постає мальовничий і яскраво описаний злочинний світ тогочасного Львова, шинки-мордовні, батяри, заклади для повій. Читачеві доведеться разом з героями розплутувати загадку за загадкою на тлі тривожного настрою львів’ян, які живуть у передчутті війни.

Нічний репортер — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Нічний репортер», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Як ви гадаєте? Акціонери були вбиті, як і Томашевич?

— Не маю сумніву. Гадаю, їх убивала контррозвідка. Як тільки вони засвічувалися на зустрічах з кур’єром. Томашевич все хитро обдумав. Він розумів, що такий шантаж — великий ризик. От і підставляв когось замість себе.

— Чому ж він так довго чекав, відколи ті документи викрав?

— Чекав цілком слушно, що ті, кому на тому залежить, виб’ються в люди, стануть міністрами, генералами. Тоді вони були поручниками, хорунжими, офіцерами.

— Ви проглянули ті документи?

— Те, що ми знайшли, не зовсім документи. То лише кілька копій. Ні Ірена, ні я не знаємо, де оригінали. Але що там схована бомба — то факт. Наприклад, там є свідчення одного теперішнього міністра, які він дав у російському полоні, повідомляючи багато секретних даних. Тобто виявився тхорем і зрадником. Наші були захопили документи російського шта­бу. І там були ці свідчення. Томашевич тривалий час збирав такі документи, поки працював у штабі. Тепер це безцінна колекція, яка може зруйнувати багатьох відомих осіб.

— Як ви гадаєте, чому він вибрав саме акціонерів?

— Бо знав їх роками. Знав про кожного його слабості і гріхи.

— Чому ж він п’ятого не шантажував?

— А хтозна, чи не шантажував? Може, якраз і до нього черга дійшла по смерті тамтих. Але тут Томашевичу обломилося. Мабуть, той здогадався, хто стоїть за шантажем. Так я собі міркую. Що скажеш, якщо я тебе найму?

— Задля чого?

— Щоб ти, курва, знайшов того п’ятого. І папку з оригіналами документів зі штабу.

— Навіщо він вам?

— Маю до нього деякий інтерес. Життя моєї доньки в небезпеці. Думаю також, що то він, курва, забив мого садівника. А тут ще десь пропала Емілія. І я підозрюю, що не без його втручання.

— Емілія? То ви її теж знали?

— А чо би нє? То моя далека родичка. Вона й так волочилася, то Ірена її вбрала на лялю і підкинула тому хруневі. Нині вона мені зателефонувала, і ми домовилися здибатися. Але не прийшла. І це мене сильно напружує. — Він перехилив келишок і закусив шинкою. Тоді поглянув на мене задумливо і запитав: — Добре. Що ти хочеш за те, що попрацюєш нишпоркою?

— Сто золотих в день.

— О!

— То для вас занадто?

— Ні, це для тебе занадто.

Я пригостив його однією з тих чарівних усмішок, якими звик причаровувати панночок. Він хитнув головою, поліз до кишені і поклав переді мною п’ять банкнотів по сотці.

— Бажано вкластися в цю суму. Час підпирає. — На серветці він записав номер свого телефону і адресу. — В будь-який час дня і ночі.

— Якщо я виконаю завдання раніше аніж за п’ять днів, гроші лишаться при мені?

Він усміхнувся:

— Не переживай. Мене цікавить результат. Але як не виконаєш завдання, то або отримаєш нове, або гроші повернеш. Ферштейн?

6

Перше, що я запитав у шимона, повернувшись додому, чи не з’явилася Емілія.

— Ні, пане Марку. Не було. Правда, тут якийсь пан за вами питав.

— Як він виглядав?

— Та такий здоровило... але дуже чемний. Дав мені золотого. Видно, поважний пан.

— З білим волоссям і червоною пикою?

— Так! — зрадів він невідомо чого. — Ви його знаєте?

— Не так, щоб дуже.

Я піднявся до себе і подумав, що, мабуть, пора вже влягтися. Але натомість зателефонував Обуху і розповів усе, що почув від Леона. Особливо його зацікавили документи, які викрав Томашевич зі штабу.

— Це справді може бути бомба. Але і я дарма часу не витрачав і дещо роздобув.

— Що саме?

— Банківські папери...

Він не встиг договорити, як пролунав скрегіт ключа в дверях. Я подумав, що то Емілія, бо вона прихопила з собою запасного ключа. Але коли двері відчинилися, я побачив націлений на себе револьвер. Дизьо і Геба. Перший розтягнув свою підпечену пику у манірній посмішці, а другий весь час смикав нервово плечима, ніби поправляючи маринарку, і перебирав ногами.

— Сервус, котику, — процідив Дизьо. — Може, будеш настільки ввічливим, що запросиш нас у гості?

І не чекаючи відповіді, обоє ввалилися до покою. Я поклав на стіл слухавку, в якій ще бринів голос Обуха, і завмер. Нехай він слухає.

— Що, ніяк не оговтаєшся? — запитав Дизьо. — Ану, поцинькуй [87] Поцинькувати — подивитися, простежити. , Геба, чи нема при ньому якої пукавки.

Піцик спритно обмацав мене. Мій револьвер був у шухляді.

— Нема? — здивувався Дизьо. — Такий зацний рипортер і без пукавки?

— Еге, нема, — відказав радісно Геба.

— Певно, мамця йому заборонила бавитися такими цяцьками, ге?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Нічний репортер»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Нічний репортер» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Нічний репортер»

Обсуждение, отзывы о книге «Нічний репортер» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x