Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

— Ми остаточно і безповоротно довели, що задача трьох тіл не має розв'язання.

Ван Мяо подивився на величезний маятник над головою. Його деформована дзеркальна поверхня блищала у світлі зорі й спотворено відображала все навколо, подібно до ока світу. На цьому місці в непросту епоху, віддалену численними цивілізаціями, він у компанії Чжоу Вень-ва-на пробирався крізь ліс гігантських маятників до не менш гігантського палацу Чжоу Синя. Історія, описавши коло, повернулася у вихідну точку.

Науковий радник сказав:

— Усе насправді так, як ми вважали спочатку: система трьох тіл — хаотична за своєю природою. Малі збурення здатні нескінченно наростати, унаслідок чого траєкторії руху не можуть бути визначені математичними методами.

Ван Мяо відчув, як усі його наукові пізнання й усталена система поглядів втрачають чіткі обриси, змінюючись небувалою плутаниною та нагромадженням домислів.

— Якщо навіть відносно проста система трьох тіл є хаотичною, то як ми можемо бути впевнені в правильності відкритих законів устрою цілого Всесвіту?

— Бог — безсоромний шахрай, він покинув нас усіх! — кинув Ейнштейн, продовжуючи грати на скрипці. Ван Мяо і не помітив, як він підійшов.

Генеральний секретар повільно кивнув:

— О, так. Бог — відчайдушний гравець, і єдина надія цивілізації «Трисоляриса» — спробувати щастя в цій азартній грі.

Гігантський Місяць знову з'явився з-за темного боку горизонту. Його срібний образ відбивався на сріблястій поверхні гирі маятника. Заломлення світла було незвичайним, так немов гиря і Місяць відчували таємничу симпатію одне до одного.

— Ця цивілізація, схоже, досягла значного прогресу у своєму розвитку, — сказав Ван Мяо.

— Так, нам скорилася енергія атома, і ми ввійшли у століття інформаційних технологій, — Генеральний секретар, здавалося, був зовсім не вражений цими досягненнями.

— Тоді надію ще не втрачено: навіть якщо немає можливості передбачити рух світил, цивілізація може розвинутися до рівня, коли виживання в епоху хаосу не буде проблемою, і людство зможе захистити себе від руйнівних наслідків і стихійних лих під час таких епох.

— Раніше люди дотримувалися такої самої думки. Це була одна з рушійних сил, які спонукали трисоляріанську цивілізацію до відродження раз по раз. Але Місяць змусив нас усвідомити всю наївність такої ідеї, — Генеральний секретар вказав на зростаючий гігантський Місяць. — Це, напевно, вперше ви бачите цей Місяць. Позаяк він розміром із чверть нашої планети, ми з ним становимо систему подвійної планети. Він виник унаслідок Великого розриву.

— Великого розриву?

— Катастрофи, яка знищила останню цивілізацію. На відміну від попередніх цивілізацій, вони завчасно отримали попередження про катастрофу. Згідно зі збереженими записами астрономи Цивілізації №191 виявили «нерухому летючу зірку» задовго до того, як її можна було побачити неозброєним оком.

Почувши останню фразу, Ван Мяо відчув, як його серце стиснулося від переляку. «Нерухома летюча зірка» була страшною ознакою для «Трисоляриса». Коли летюча зірка або Сонце ставало нерухомим на тлі зоряного неба, це означало, що вектори руху світила і планети розташувалися на одній лінії. Це мало три можливих пояснення: Сонце і планета рухаються в одному напрямку з однаковою швидкістю; Сонце і планета взаємно віддаляються; Сонце і планета мчать на зустріч одне одному. До часів Цивілізації №191 останній з варіантів залишався суто теоретичним, уявною катастрофою небачених масштабів. Але побоювання щодо настання такої катастрофи і її тривожне очікування нікуди не зникли, отож, фраза «нерухома летюча зірка» міцно увійшла в побут багатьох трисоляріанських цивілізацій як синонім найзловіснішого прокляття. Самотньої летючої зірки, що завмерла посеред неба, було цілком достатньо, щоб навести страх на всіх без винятку.

— А тоді три летючі зірки застигли одночасно. Люди Цивілізації №191 стояли і безпорадно дивилися на три нерухомі летючі зірки, на три Сонця. Кілька днів по тому одне зі світил наблизилося на достатню відстань, щоб його зовнішній газоподібний шар став видимим. І посеред тихої, спокійної ночі зірка перетворилася на палюче Сонце. Два інших світила також проступили на небі з проміжками близько тридцяти годин. Але це був не звичний уже День трьох Сонць. До моменту, коли остання із летючих зірок перетворилася на Сонце, перше зі світил уже промайнуло повз планету на екстремально близькій відстані. Негайно два інших світила пронеслися поруч із «Трисолярисом» на ще меншій дистанції — на межі Роша нашої планети [66] Прим. автора. Межа Роша — відстань від планети (зірки) до її супутника, переступивши яку супутник руйнується приливними силами. Першим її розрахував французький астроном Едуард Рош у 1847 році. , унаслідок чого сили приливної деформації трьох світил набагато перевищили сили самогравітації «Трисоляриса». Перше Сонце спричинило глибокі геологічні потрясіння на планеті, друге зумовило появу гігантської розколини, що досягала ядра планети, третє — довершило розпочате, розірвавши планету на дві частини.