Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Цивілізація №141 була знищена в полум'ї. Ця цивілізація змогла досягти у своєму розвитку часів імперії Східна Хань.

Ядро цивілізації збереглося. Воно дасть паростки в майбутньому і розвиватиметься в непередбачувано-му світі «Трьох тіл» і далі. Ви зможете знову увійти у гру.

Ван Мяо звільнився від V-костюма. Трохи отямившись, він знову дійшов висновку, що «Три тіла» навмисно намагається створити відчуття відірваності від навколишньої дійсності, хоча насправді має глибокий зв'язок із реальним світом. Також навколишня дійсність з усією своєю претензією на складність на перевірку виявлялася досить простою річчю, подібно до панорами «День поминання предків на річці Бяньхе».

Наступного дня Ван Мяо, як і обіцяв, з'явився в Центрі дослідження нанотехнологій. Крім розгубленості колег, спричиненої його відсутністю, усе було в порядку. Робота, як завжди, виявилася ефективним заспокійливим засобом, і поки він був захоплений вирішенням робочих питань, то навіть і не згадував про свої колишні страхи. Ван Мяо навмисно цілий день не давав собі перепочинку і вийшов з лабораторії, коли вже стемніло. Щойно він покинув будівлю Центру, примари кошмарів, що мучили його, знову ожили. Йому здавалося, що зоряне небо, яке розкинулося над ним, — збільшувальне скло, а він — лише об'єкт дослідження під пильним поглядом спостерігача, від якого ніде не сховатися.

Йому терміново потрібно зайняти себе чимось. Він подумав про матір Ян Дун — Є Веньцзє і попрямував до неї.

Є Веньцзє була вдома одна. Коли Ван Мяо увійшов, вона сиділа на дивані й читала книжку. Він зауважив, що жінка страждала одночасно і на короткозорість, і на далекозорість: їй доводилося міняти окуляри з пари для читання на пару для повсякденного життя. Вона була дуже рада бачити Ван Мяо і запевнила, що зараз він має набагато кращий вигляд, ніж коли приходив провідати її минулого разу.

— Це все ваш женьшень, — відповів Ван Мяо з усмішкою.

Є Веньцзє заперечливо похитала головою.

— Той, що я тобі дала, не надто добрий. Навколо бази нам вдавалося знайти справжній дикорослий женьшень!

Я одного разу знайшла ось такої довжини... Цікаво, що там зараз? Я чула, тепер база занедбана. Мені здається, я справді старію. Тільки те й роблю, що говорю про минуле, так.

— Я чув, вам багато чого довелося витерпіти в роки Культурної революції?

— Від Жуйшаня, мабуть? — Є Веньцзє відмахнулася рукою, як від павутинки, що прилипла до волосся. — Усе розтануло, як дим... Минулої ночі Жуйшань телефонував мені. Так торохтів, що я ледь змогла розібрати, що він говорить. Усе, що змогла зрозуміти, що сталося щось екстраординарне і це стосується насамперед тебе. Сяо Ван, послухай мене: доживеш до моїх років і зрозумієш, що всі події, які здавалися кінцем світу, насправді виявляться порохом.

— Дякую вам, — відповів Ван Мяо. Дивно, але двома опорами, на яких ґрунтується зараз його психічне здоров'я, є ця стара жінка, що витримала на своєму віку стільки життєвих буревіїв і негараздів, і Да Ши, людина, яка нічого не боїться внаслідок свого неуцтва.

— Щодо Культурної революції, то мені просто пощастило, — продовжила Є Веньцзє. — Коли мені здавалося, що бігти вже нікуди, я несподівано виявила місце, де змогла пережити цей час.

— Ви говорите про базу «Червоний берег»?

Є Веньцзє кивнула.

— Це справді видатний проект. Раніше я думав, що це лише чутки.

— Ні, це не чутки. Якщо тобі цікаво, я можу розповісти про те, чого була свідком.

Несподівана пропозиція змусила Ван Мяо занепокоїтися:

— Професоре Є, мені просто цікаво. Якщо ця інформація не для непосвячених, то не варто.

— Немає жодних секретів. Мені самій іноді хочеться, щоб хто-небудь послухав мою старечу балаканину.

— А чому ви не ходите на зустрічі колишніх науковців? Ви не відчували б себе настільки самотньо, відвідуючи їх час від часу.

— Багато хто із завсідників — мої колишні колеги по університету. І мені не вдається знаходити з ними спільну мову. Кожен любить згадувати, але ніхто не хоче слухати, і кожен відчуває себе обділеним, коли хтось розповідає свою історію. Ти єдиний, хто цікавиться проектом «Червоний берег».

— Але хіба вся інформація про проект ще не під грифом «Цілком таємно»?

— Ти маєш рацію, інформація все ще таємна. Але після виходу друком тієї книжки багато інших учасників проекту заходилися розповідати свої історії. Наразі це здебільшого секрет Полішинеля. Людина, що написала ту книжку, вчинила дуже безвідповідально. Навіть якщо ми залишимо осторонь мотиви, які спонукали її зробити це, самі факти, описані у виданні, часто помилкові або надміру спотворені. Я повинна принаймні виправити ці помилки.