Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Зворотний відлік тривав.

Ван Мяо знову зарядив фотоапарат новою плівкою. Відзняв усі кадри на плівці поспіль практично без перерв, деякі — навіть не знімаючи кришки об'єктива. Коли він вийняв відзняту плівку з фотоапарата, з прогулянки повернулася дружина з сином. Перед тим, як проявити її, Ван Мяо зарядив у фотоапарат ще одну, уже четверту за сьогодні, і простягнув його дружині:

— Зроби кілька кадрів для мене.

— Що я повинна сфотографувати? — здивовано запитала дружина. Раніше він нікому не дозволяв торкатися до своєї камери, тому ані дружину, ані сина цей античний мотлох за 20 тисяч юанів не цікавив.

— Усе що завгодно, просто зроби знімки, — Ван Мяо вклав камеру до рук дружини і пірнув у темну лабораторію.

— Доу Доу, сфотографуймо тебе, — дружина навела об'єктив на сина.

Розум Ван Мяо жваво уявив собі картину, як примарна фігура із цифр проявляється навколо обличчя його сина, подібно до петлі шибеника. На нього напали дрижаки.

— Ні, будь ласка, знімай щось інше. Клацнув затвор — дружина зробила перший кадр.

— Чому я не можу натиснути кнопку спуску ще раз? — запитала дружина.

Ван Мяо показав, як перемотувати плівку вручну коліщатком прокрутки:

— Ось так роби після кожного кадру. Автоматично вона не перемотується, — сказав він, знову пірнаючи в лабораторію.

— Усе так складно, — його дружина-лікар не могла зрозуміти, чому, коли сьогодні доступні зручні цифрові камери з більше ніж 10 мільйонів пікселів на матриці, люди використовують цю архаїчну, але таку дорогу техніку, та ще й фотографують на чорно-білу плівку.

Після проявлення третьої знятої плівки, Ван Мяо почав переглядати її на світло червоного ліхтаря в напівтемряві лабораторії. Він побачив, що примарний зворотний відлік продовжував свій біг: кожен кадр, навіть отриманий із закритою кришкою об'єктива, містив ряд цифр.

1187:19:06, 1187:19:03, 1187:18:59, 1187:18:56...

Дружина постукала у двері лабораторії і повідомила, що вона вже відзняла всю плівку. Різко відчинивши двері, Ван Мяо забрав фотоапарат з її рук. Коли виймав котушку з плівкою, руки його тремтіли. Ігноруючи здивований погляд дружини, він знову замкнувся в лабораторії. Проявляючи плівку, Ван поспішав і незграбно працював з хімікатами, розливаючи проявник і закріплювач на підлогу. Скоро плівка була проявлена; він заплющив очі й мовчки молився: Будь ласка, не з'являйтеся. Не важливо як, не з'являйтеся цього разу. Не дайте мені себе побачити...

Він переглянув ще вологу плівку за допомогою збільшувального скла: цифр не було. Лише фотографії інтер'єру квартири, зняті дружиною. Вона фотографувала з малою швидкістю спрацьовування затвора, і через непрофесійні налаштування камери всі кадри вийшли змазаними. Але Ван Мяо вони здавалися найпрекраснішими знімками, які йому тільки доводилося бачити.

Ван Мяо вийшов з лабораторії і спробував привести дихання до ладу; його кинуло в липкий піт. Дружина готувала на кухні, син грався у своїй кімнаті. Він сів на диван і намагався дати подіям раціональне пояснення.

По-перше, цифри зворотного відліку точно відображали минулі проміжки часу між кадрами, і не могли бути надруковані на плівці заздалегідь. Щось могло нанести на світлочутливий шар плівки цифри під час зйомки? Але що? Якась несправність у камері? Навмисно чи випадково якийсь пристрій було встановлено в неї? Ван Мяо зняв об'єктив і розібрав камеру, уважно розглядаючи все, що всередині, за допомогою збільшувального скла — жодної плямочки або зайвої деталі він не виявив. Потім згадав, що деякі кадри з цифрами були отримані із закритим об'єктивом, і зрозумів, що в джерелах світла як природних, так і штучних, наявні якісь промені, здатні проникнути навіть крізь зачинену кришку об'єктива. Але як це можливо технічно? Де джерело випромінювання? Як його можна направляти з такою точністю?

З погляду сучасного розвитку техніки така можливість видавалася надприродною.

Щоб упевнитися остаточно, що примарні цифри зникли, Ван Мяо зарядив нову плівку у фотоапарат і відзняв її, не зосереджуючись на тому, що і як він знімає. Після проявлення плівки від недовгого періоду спокою Ван Мяо не залишилося і сліду; він стояв на межі безумства: зворотний відлік нікуди не подівся. Відповідно до цифр, що проявилися, відлік і не припиняв свого перебігу, просто його чомусь не було на плівці, відзнятій дружиною.

1186:34:13, 1186:34:02, 1186:33:46, 1186:33:35...

Ван Мяо вибіг з лабораторії і попрямував крізь вхідні двері квартири у загальний коридор. Зупинившись біля дверей сусіда, професора Чжана, який уже давно вийшов на пенсію, Ван Мяо голосно постукав: