Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

«Гіпотеза про стрільця» полягає ось у чому: влучний стрілець стріляє по мішені, роблячи отвори через кожні 10 сантиметрів. Припустімо, що площина мішені населена цивілізацією двомірних розумних істот. Їхні вчені після спостереження за власним всесвітом відкрили б великий закон природи: «У всесвіті є отвори кожні 10 сантиметрів». У такому разі, вони б інтерпретували результат сьогочасної примхи стрільця, як непорушний закон всесвіту.

«Гіпотеза про фермера» також викладається в похмурих тонах фільмів жахів: кожен день об 11-й годині фермер, що розводить індиків, приходить годувати птахів. Вчена індичка, спостерігаючи за такою незмінною моделлю поведінки протягом року, формулює свій великий закон природи: «Щоранку об 11-й годині з'являється їжа». Вранці у День подяки вона доносить цей закон до інших індичок на фермі. Але об 11-й годині їжа не з'являється, а навпаки — приходить фермер і вирізає все поголів'я птахів на фермі.

Ван Мяо раптом відчув, що дорога під його ногами різко хитнулася вбік, немов розступилися сипучі піски. А-по-дібний хмарочос навпроти нього, здавалося, здригнувся і теж хитнувся вбік.

Ван Мяо роззирнувся уздовж вулиці.

Просто щоб позбутися почуття занепокоєння, яке здавлювало, Ван Мяо змусив себе відзняти всю плівку. Вдома він був до полудня; його дружина, котра пішла на прогулянку з дитиною, ще не повернулася. Зазвичай Ван Мяо одразу сідав за обробку фотографій, але сьогодні настрій цьому не сприяв. Після простого обіду він пішов спати і, позаяк минулої ночі не виспався, проспав до 5-ї години вечора. Згадавши про відзняту зранку плівку, Ван Мяо зачинився у вузькій затемненій кімнаті, переобладнаній із вбудованої шафи, щоб розпочати друк фотографій.

Проявивши плівку, він став переглядати негативи, щоб знайти кадри, гідні друку, проте з першого ж кадру зауважив недобре. На ньому була зображена галявина біля великого торгового центру, але прямо в центрі розташовувалася невелика біла лінія, яка при найближчому розгляді виявилася рядком цифр: 1200:00:00.

На другому кадрі також були цифри: 1199:49:33. Усі кадри плівки виявилися з подібними відмітинами. Третій: 1199:40:18; четвертий: 1199:32:07; п'ятий: 1199:28:51; шостий: 1199:15:41; сьомий: 1199:07:38; восьмий: 1198:53:09......

тридцять четвертий: 1194:50:49; тридцять шостий, і останній: 1194:16:37.

Ван Мяо спочатку подумав про дефекти плівки. Проте його камера — Leica M2, модель 1988 року випуску — була повністю механічна без будь-якої автоматизації, тому не могла спричинити появи будь-якого датування на кадрах. Професійні фотографи навіть в епоху цифрових технологій віддавали перевагу цій камері через виняткову якість оптики і надійність роботи механізмів.

Повторно вивчивши кожен негатив, Ван Мяо зазначив ще одну дивну закономірність цифр: вони автоматично адаптувалися до заднього фону кадру. Якщо фон був темним, то цифри — білими, і навпаки. Така варіативність, здавалося, мала на меті підвищити виразність цифр для того, хто розглядає фотографії, щоб вони гарантовано не залишилися непоміченими.

Вивчаючи шістнадцятий кадр, Ван Мяо відчув пришвидшене серцебиття і холодок, що піднімається по спині: на знімку було зображено мертве дерево на тлі старої стіни, у реальності — рябої, а на негативі — у чорно-білих клаптиках. На такому тлі чорно-білі клітинки цифри були б однаково погано помітні. Але на знімку цифри розташовувалися вертикально, закручуючись услід за вигинами мертвого стовбура дерева, подібно до маленької змії, що переповзає. Тож їхній білий колір максимально контрастував із темним тлом мертвого дерева!

Ван Мяо почав аналізувати математичну закономірність послідовності цифр. Спочатку він подумав, що це якийсь різновид наскрізної нумерації, але розмір інтервалу між значеннями був не постійний. Потім він припустив, що цифри означають години, хвилини і секунди відповідно. Він дістав щоденник фотозйомок, який вів під час своїх поїздок, і де записував місце й час знятих кадрів з точністю до хвилини, і звірив записи із цифрами на двох послідовних кадрах на плівці. Збіг був хвилина до хвилини. Зрозуміло, що зміна цифр на плівці віддзеркалювала реальний плин часу. Ван Мяо одразу зрозумів, що це означає.

Зворотний відлік.

Зворотний відлік стартував з 1200 годин і зараз залишається ще 1194. На цей момент? Ні, на момент закінчення зйомки цією плівкою. Зворотний відлік усе ще триває?

Ван Мяо вискочив з лабораторії, зарядив нову плівку у фотоапарат і почав знімати довільні кадри з різними інтервалами між ними. Він навіть зняв кілька кадрів з балкона. Після того, як плівка була відзнята, вийняв її з фотоапарата і знову зачинився в лабораторії. На негативах, подібно до привидів, знову проступали ряди цифр. Перший кадр нової плівки був позначений як 1187:27:39. Різниця в часі датування останнього кадру ранкової плівки і першого кадру нової точно відповідала відрізку часу між двома зйомками. Після цього різниця між кадрами становила 3–4 секунди: 1187: 27:35, 1187:27:31, 1187: 27:27, 1187: 27:24... з такими проміжками він і знімав.