Курт Воннегут - Буфонада, або Більше не самотні

Вона кашляла. Вона сміялася. Вона жартувала, але я не запам’ятав тих жартів. А потім вона нас відіслала додому.

— Не озирайтеся, — наказала вона.

І ми не озирнулися.

Вона померла в той самий час дня, що і дядько Алекс, — за годину чи дві після заходу сонця.

її смерть лишилася б статистично непоміченою, якби не одна деталь. А саме: її цілком здоровий чоловік, Джеймс Кармалт Адамс, видавець торгового журналу для закупників, який він складав у якомусь закутку на Волл-стріт, помер двома ранками раніше, у «Брокерському спеціальному», єдиному потягу в історії американської залізниці, який провалився в отвір розведеного мосту.

Тільки подумайте.

Так насправді сталося.

Ми з Бернардом не розповіли Еліс про те, що трапилося з її чоловіком, котрий мав би опікуватися їхніми дітьми по її смерті, проте вона якимось чином сама дізналася. Одна амбулаторна пацієнтка принесла їй примірник газети «Нью-Йорк дейлі ньюс». На першій шпальті був великий заголовок про фатальну аварію. Так, а всередині розмістили перелік загиблих і зниклих безвісти.

Оскільки Еліс не отримала жодного релігійного виховання і оскільки вона прожила бездоганне життя, вона сприйняла жахливий удар долі просто як аварію у завантаженому транспортом місці.

Молодець.

Виснаження, так, і серйозні грошові негаразди змусили її визнати перед смертю, що їй не поталанило у житті.

І от знову: Лорелові й Гарді в житті також не поталанило.

Ми з братом уже взяли на себе клопоти про її сім’ю. Коли Еліс померла, троє її старших синів віком від восьми до чотирнадцяти років провели нараду, на яку дорослі не допускалися. Потім вони вийшли і попросили, щоб ми дотрималися лише двох їхніх вимог: що всі вони мусять лишитися разом і що вони заберуть із собою двох своїх собак. Найменший з дітей, який не брав участі в нараді, був тоді ще однорічним немовлям.

Відтоді трьох старших виховували ми з дружиною, Джейн Кокс Воннеґут, разом з нашими рідними трьома дітьми, на Кейп Код. Найменший прожив з нами деякий час, а потім його всиновив двоюрідний брат їхнього батька, який тепер суддя у Бірмінґемі, штат Алабама.

Що поробиш.

Троє старших забрали своїх собак.

Я щойно згадав, про що мене спитав один із сестриних синів, якого звати Курт, так само, як мене і мого батька, коли ми з ним їхали на машині з Нью-Джерсі на Кейп Код, разом із собаками на задньому сидінні. Йому було тоді років вісім.

Ми їхали з півдня на північ, і для нього означало — вгору. Було нас тільки двоє. Його брати виїхали раніше.

— А діти там у вас, нагорі, хороші? — спитав він.

— Та начебто непогані, — відповів я.

Тепер він авіапілот.

Усі вони нині вже далеко не діти.

Один з них вирощує кіз десь у горах на Ямайці. Він здійснив одну з мрій нашої сестри: жити далеко від шалених міст і мати за друзів тварин. У нього там ані телефону, ані електрики.

Він украй залежить від дощів. Без дощів він банкрут.

Ті двоє собак померли від старості. Це з ними я качався на вкритій килимом підлозі годинами, доки вони не видихалися.

Так, і діти нашої сестри відверто визнають одну моторошну річ, яка колись їх страшенно непокоїла: ніде у своїй пам’яті вони не можуть знайти й сліду ані матері, ані батька — просто ніде.

Фермер, що вирощує кіз, звати якого Джеймс Кармалт Адамс-молодший, сказав мені про це, постукавши пальцями по лобі: «Це не музей, як воно мало б бути».

Музеї у свідомості дітей, гадаю, автоматично спустошуються у часи найбільших жахіть, щоб захистити цих дітей від довічного горя.

А от щодо мене, то забути сестру одразу стало б катастрофою. Я ніколи їй того не казав, але саме вона була людиною, для якої я завжди писав. Вона була секретом тієї художності, якої мені вдавалося досягти. Вона була секретом мого стилю. Підозрюю, що будь-яке творіння, позначене цілісністю і гармонійністю, художник чи винахідник народжує задля публіки, складеної лише з однієї особи.

Так, і вона виявила доволі люб’язності, чи то Природа виявила доволі люб’язності, дозволивши мені відчувати присутність сестри багато років по її смерті, дозволивши мені писати — для неї. Але згодом її образ почав поступово згасати, можливо, тому, що в неї виникли важливіші справи деінде.

Хай там як, Еліс цілком зникла як моя публіка на час смерті дядька Алекса.