Курт Воннегут - Буфонада, або Більше не самотні

Здесь есть возможность читать онлайн «Курт Воннегут - Буфонада, або Більше не самотні» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Івано-Франківськ, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Вавилонська бібліотека, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Буфонада, або Більше не самотні: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Буфонада, або Більше не самотні»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Події роману «Буфонада, або Більше не самотні» Курта Воннеґута відбуваються в Сполучених Штатах Америки у недалекому майбутньому. Держава розпалася і втратила весь свій престиж, водночас зруйновано всю земну цивілізацію, у світі вирують природні й техногенні катаклізми. Попри це люди не втрачають доброти, сердечності та співчуття.
Роман поєднує в собі ориґінальний задум і блискучий авторський стиль. Автобіографічні спогади перевтілюються у карколомні пасажі фантазії, а парадоксальні ситуації та ґротескові персонажі описані з душевним теплом і ніжністю. «Буфонада, або Більше не самотні» сповнений м’якого гумору і тонкої іронії.
ISBN 978-966-97482-4-9
© Курт Воннеґут, англійський текст, 1976
© Вавилонська бібліотека, українське видання, 2018
© Тетяна Некряч, переклад, 2018
© Володимир Гавриш та Марія Гавриш, художнє оформлення, 2018

Буфонада, або Більше не самотні — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Буфонада, або Більше не самотні», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Жоден учений у Західному світі не може здогадатися, як таку штуку було зроблено. Самі китайці не поспішають розкривати подробиць.

• • •

Мати сказала, що Америка вже дуже давно не робила жодних винаходів.

— Таке враження, що все винаходять китайці.

• • •

— Раніше всі винаходи робили ми, — сказала вона.

• • •

То була дуже загальмована бесіда. Рівень пожвавлення був такий низький, ніби наші вродливі, молоді батьки з Мангеттена сиділи занурені по самісіньку шию в мед. Нам з Елізою завжди здавалося, що над ними тяжіє якесь прокляття, яке змушує їх розмовляти лише на теми, які їх аж ніяк не цікавлять.

Прокляття і справді тяжіло над ними. Проте ми з Елізою ще не здогадалися, у чому воно полягає: їх душило і паралізувало бажання, щоб їхні рідні діти померли.

Але я можу впевнено твердити про наших батьків ось що, хоча єдиний доказ, який я маю, — це лише відчуття десь на рівні підсвідомості: жоден з них ані разу не натякнув другому, що бажає, аби ми померли.

Гей-го.

• • •

І тут раптом щось вибухнуло в каміні. Пара, накопичена в сирій яблуневій дровині, мусила вирватися з пастки.

Так і мати, бо вона становила симфонію хімічних реакцій, як і решта живих істот, дико заволала. її хімічні речовини наполягали, щоб вона заволала у відповідь на вибух.

Коли хімічні речовини примусили її так вчинити, їм забаглося від неї більшого. Вони вирішили, ніби настав час висловитися, що вона насправді відчуває до нас з Елізою, і вона так і зробила. Її всю затрусило, коли вона заговорила. Руки її конвульсивно стискалися. Спина вигиналася, а обличчя скривилося і зморщилося, як у старої-престарої відьми.

— Я їх ненавиджу, я їх ненавиджу, я їх ненавиджу, — повторювала вона.

• • •

Небагато хвиль спливло, коли мати недвозначно просичала, кого саме вона ненавидить.

— Я ненавиджу Вілбура Рокфеллера Свейна і Елізу Меллон Свейн.

Розділ 10

Того вечора наша мати тимчасово втратила розум.

Я добре її пізнав у дальші роки.

І хоча я так і не навчився її любити, як, до речі, не навчився любити нікого взагалі, я захоплювався її непохитною порядністю у ставленні до всіх і кожного.

Вона не була майстром образ. Говорила вона на людях чи віч-на-віч, нічия репутація ніколи не страждала.

Отже, то була зовсім не наша мати, котра сказала напередодні нашого дня народження: «Як я можу любити графа Дракулу і його неоковирну наречену?» — маючи на увазі нас з Елізою.

То була не зовсім наша мати, котра спитала в нашого батька:

— Як, на Бога, я могла народити оцю пару слинявих тотемних стовпів?

І все таке решта.

• • •

Щодо батька, він стискав її в обіймах. Він ридав від любові й жалю.

— Калебе, о Калебе, — повторювала вона у його обіймах, — то була не я.

— Звісно, ні, — казав він.

— Пробач мені, — казала вона.

— Звісно, — казав він.

— Чи пробачить мені Бог? — питала вона.

— Вже пробачив, — відповідав він.

— В мене ніби диявол раптом вселився, — сказала вона.

— Так воно й було, Тиш, — сказав він.

Розум поступово повертався до неї.

— Ох, Калебе, — сказала вона.

• • •

Щоб не здалося, ніби я напрошуюся на співчуття, дозвольте одразу зауважити, що в ті часи ми з Елізою були приблизно так само вразливі, як Великий Кам’яний Лик з Нью-Гемпширу. [4] «Великий Кам’яний Лик» — містичне оповідання Натаніеля Готорна про кам’яну постать старого, що виходила з гори.

Любов батька й матері була нам потрібна так само, як рибі парасолька, за відомою приповідкою.

Отже, коли наша мати погано висловилася про нас, навіть побажала, щоб ми померли, наша реакція була суто інтелектуальна. Ми любили розв’язувати проблеми. Можливо, проблема нашої матері належала до тих, які ми могли розв’язати, — звісно, за винятком самогубства.

Вона, зрештою, опанувала себе. Вона загартувалася так, що могла б відзначити цілу сотню наших з Елізою днів народження, у разі якби Бог вирішив випробувати її в такий спосіб. Але до того, як це з нею сталося, вона сказала таке:

— Я б усе віддала, Калебе, за найменший прояв розумності, за крихітну іскру людськості в очах бодай одного з близнюків.

• • •

Це було легко влаштувати.

Гей-го.

• • •

Отже, ми з Елізою повернулися до її спальні і намалювали великий знак на простирадлі. Потім, коли батьки наші міцно заснули, ми прокралися до їхньої кімнати крізь знімну задню стінку великої шафи. Ми повісили знак на стіну, щоб вони його побачили одразу, щойно розплющать очі.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Буфонада, або Більше не самотні»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Буфонада, або Більше не самотні» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Буфонада, або Більше не самотні»

Обсуждение, отзывы о книге «Буфонада, або Більше не самотні» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x