Олег Криштопа - Жах на вулиці В’язнів

Раптом поруч із ним щось оживає й починає ворушитися.

— Аня! — пошепки озивається щось. — Аня! Уставай! Тут хтось є, Аня! — продовжує шепотіти незнайомий дівочий голос.

Марко раптом згадує, як він обблював звечора підлогу в цій кімнаті, і Аня, кривлячись, терла ганчіркою килимок. Потім вона його роздягала, виймала з мокрих обісцяних штанів ноги, щось роздратовано приказувала; він лише сміявся наче божевільний. Опинившись у чужому помешканні абсолютно голим, Марко спробував танцювати, у якийсь момент рвонувся до дверей, щоб продемонструвати всьому світу переваги нудистського способу життя. Аня заледве його вгамувала й, здається, дала йому труси свого батька. Марко провів однією рукою вздовж стегон — незручні сімейки надто великого розміру ледве трималися на ньому. Інша рука наполегливо шукала виходу й нарешті знайшла: як виявилося, двері складалися з двох стулок і клямка знаходилася посередині.

Із зовнішнього боку були ще одні двері, і Марко доволі довго не міг дати раду з замком. Нарешті підійшла заспана Аня в халатику й допомогла йому.

— Тримай, це ключ. Вийдеш на балкон, повернеш ліворуч і — у самісінький кінець. Там розберешся, — буркнула вона.

У цьому голосі вже не звучало жодних сентиментальних ноток. Однак Маркові ніколи було міркувати над цим — сечовик просто лускав від перенаповнення. Нічна свіжість впивалася йому в босі ноги, груди, руки. Марко затремтів, зігнувся від першого ж пориву вітру й підтюпцем кинувся до туалету…

Уранці, коли він прокинувся, поруч не було нікого. Два жіночих голоси щось з’ясовували в сусідній кімнаті, яка слугувала за кухню.

Він підвівся, пошукав речей, щоб одягтися, але не знайшов нічого. У печі, гучно гуркотячи, палав газ, однак повітря в кімнаті все одно мало низьку температуру. Марко подумав, що варто спинитися, якщо він не хоче погано закінчити. Проте, уважно прислухавшись до себе й стану організму, зрозумів, що без пива не обійдеться і цей ранок. Двері прочинилися, у приміщення ввірвалося шкварчання, шипіння, запах смаженого й — у супроводі всього цього — обличчя Ані.

— Ти вже встав? — поцікавилася вона по-діловому. — Тоді застели ліжко, на кріслі біля стола візьмеш батьковий одяг, доки твій сохнутиме. Умитися зможеш на кухні.

Двері одразу ж грюкнули, із чого Марко зробив висновок, що ним дуже незадоволені Утім, це було лише дрібним додатком до похмурого настрою. Поволі вбрався в чудернацький костюм, завузлував картату краватку й, поглянувши в люстерко в глибині старого серванта, не стримав усмішки — помнуте неголене обличчя, набряклі мішки під очима й комічний ретро-костюм перетворювали його на паяца. Крім усього, Анин батько вочевидь був десь так удвічі більшим за Марка, тож комір сорочки звисав мало не до грудей, піджак висів, як пальто, а штани напиналися, наче парашути. Що й казати, почувався він незручно.

Нарешті, позітхавши та покривившись, зважився вийти в люди — показатися на очі Ані та її невідомій родичці.

Жінки саме сиділи за столом спиною до нього й сьорбали з величезних піал гарячий чай. Із високого вікна проникало сіре, непривабливе світіння. Падав звичний для цієї пори року сніг із дощем. Марко подумав: дивовижно, усе це дуже дивно, майже неймовірно, що я, саме я, саме зараз тут, раптом тут, що вчора повинно перетворитися на сьогодні, і я знаю, що буде якесь завтра, невідомо яке, але буде, хоча й, може, без мене, тільки-от воно буде таким самим несподіваним і неймовірним, що б не сталося, яка б найбанальніша дрібниця не змінила іншу — це все одно диво…

Жінки обернулися до нього: в Ані на голові був скручений рушник (певно, вона щойно помила голову), її супутниця вбралася в синій ангоровий светр, до якого легко чіплялися всі навколишні порошинки. Із вікна тягло цівкою крижаного повітря, вітер непристойно гудів у дротах ліній електропередач, завивав у під’їзді.

— Доброго дня… — пробурмотів Марко швидше для Аниної подруги.

Та раптом залилася густим рум’янцем, її щоки ніби обдали окропом, однак хвиля почервоніння не обмежилася лицем, вона ринула догори — через ніс і скроні — до чола. Маркові чомусь стало соромно, наче він щойно сказав якусь непристойність, учинив геть нетактовно. Він опустив погляд, знайшов рукомийник і зайшовся відтирати обличчя від сну та перепою. Вода, як і все довкола, відгонила кригою, від неї стягувало льодом шкіру, умерзали в череп очі…

Аня підвелася, щоб подати рушника, уперше за ранок усміхнулася й запросила до столу: