Эльфрида Елинек - Коханки

Мати любить стояти ось так і обдивлятися свої володіння від початку до кінця. Вона тішиться з того, що їй, господарці, належить це царство.

В інших, мабуть, володіння побільше, в інших є столяр, електрик, бляхар, муляр, годинникар, м’ясник! Або ковбасник.

Але зате в неї в родині всі, слава Богу, здорові.

Якщо день у матері склався якнайгірше, то вона прикидає, що якби вийшла заміж за ковбасника, то, приміром, у неї було б і своє господарство, до того ж свій ковбасний цех. Тоді мати штовхає свого онука Франца гострими зубами граблів.

Ревіння хлопчини компенсує матері те, що у дружини ковбасника відразу два царства під орудою: царство хатньої господарки й царство ковбасниці. Крики Франца знову повертають матір до суті справи, а саме до того, що в неї є все, про що може мріяти жінка. І всі в родині здорові. Чого їй ще бажати? Нічого.

Паулиній матері бажати більше нема чого, оскільки вона вже прожила своє життя, і нічого особливого із цього життя не вийшло.

І оскільки бажати що-небудь для себе запізно, то вона щаслива й без бажань. Мати, щаслива й без бажань, виходить на луки. Вона зупиняється й прислухається до себе. Що там усередині? Чи не звучить пісня? Чи не співає дрізд? Але чує вона тільки свою хворобу, рак, який сидить у ній і їсть її тіло. Проти раку навіть алкоголь — слабка протиотрута.

Хвороба ця на віку бачила багато чого кращого за низ цього зношеного тіла, у якому що тільки не діялося за довгі роки подружнього життя. Про довгі сидіння в окропі, коли треба було зігнати плід, краще помовчимо.

Там, куди жодного разу не заглядав лікар, оселилася ця небезпечна, смертельна хвороба. Усе склалося так, немов мати все життя збирала останні сили, щоб тепер її повільно й болісно вбивали, спустошували зсередини.

Для кого ж старався батько, спустошуючи низ її тіла? Для хвороби. Хвороба пожинає залишки минулих урожаїв. Мало що, щоправда, залишилося. Мати багато чого знає про цю підступну хворобу з недільних додатків до газет, але саме зараз її з усією силою охоплює страх. Хоча вона читала, що страх тільки сприяє хворобі й що треба зберігати щиросердечну рівновагу, вона охоплена жахливим страхом і втрачає будь-яку рівновагу.

Одного разу Паула говорить їй, що піде до гінеколога, аби він виписав їй протизаплідні пігулки, якщо справа далеко заженеться, щоб у неї не було занадто багато дітей.

— Ти, свиня! — закричала ненька. — Хіба можна, щоб чужий мужик у тобі шарив? Поки ти живеш у моєму домі, я тобі цього не дозволю!

Паула спокійна, адже їй тепер недовго жити в материнському царстві, незабаром у неї будуть свої володіння. Однак Еріх поки нічогісінько не робить.

Шевство Паулу тепер тільки нервує й засмучує. Будь-яка поїздка на навчання відволікає її від головного, від Еріха. Паула не може дочекатися кінця занять і повернення додому. Жаль, що ми нічого не дізнаємося про експеримент з Паулою, що не відбувся. Паула знову хоче повернутися до приватного життя. Прощавай, Пауло, зустрінемось на затишніших, приватних теренах!

Повернувшись додому, Паула негайно застрибує у свою кращу червону сукню й вирушає гірською вуличкою вгору, назустріч Еріху. Нагорі Паулу ловлять, немов бумеранг, не давши навіть звести дух від бігу вгору, розвертають на 180 градусів, дають стусана під зад, і от біжить собі дівчина, але тепер уже назустріч своїй домівці.

Паула вибігає на гору, там її розвертають навколо осі, і от вона знову біжить униз, немов червоний заборонний знак. Марні старання.

Там нагорі правують Еріхова мати з Еріховою бабцею. По-справжньому всім орудує Еріхів вітчим, єдиний чоловік у будинку, чиновник на пенсії. Не кожен може цим похвалитися, коли всіх покличуть на останню перевірку.

Вітчим-астматик орудує обома старезними бабами так, що любо подивитися. Любо для астматика. Обом жінкам не так любо, але без утіхи тут не обходиться.

Робить він це на чиновницький лад, дуже тонко.

Він робить це мовчки, одним фактом свого існування. Хворий пенсіонер-астматик сидить у своєму кутку, як земляна жаба, а жінки несуть йому їду, питво й газету з телевізійною програмою. Задихаючись і моторошно хриплячи, астматик здіймається над усім, наче якийсь кошмар.

Астматик тримає під контролем усе, як раніше тримав під контролем невелику, але важливу ділянку державної залізниці. Астматик любить розповідати про ті часи. Усі слухають уважно, боячись зайвий раз закуняти.

Поки астматик, який переривається власними хрипами, розписує свої неймовірні, але правдиві пригоди з життя залізничних службовців, мати крутиться довкола нього, дбає про нього зсередини й зовні, тре й чистить перед ним, за ним, над ним і під ним, ну просто любо глянути.