Эльфрида Елинек - Коханки

Ненависть не зменшується, а росте, адже бабуся давно втратила свій єдиний капітал — зовнішню привабливість, яку, ймовірно, вона колись мала. Бабуся втратила свій товарний вигляд. Молодші жінки для дідуся, старого шкарбана, давно стали недоступні, вони належать хоч і дещо підтоптаним життям, але ще молодим чоловікам, які поки вміють самостійно заробляти.

Молодші жінки не ризикуватимуть своїм надійним становищем заради такого старого гівнюка, як дідусь.

Тим-то дідусь і здихає собі потихеньку. Щоправда, людина в ньому вмирає повільніше і пізніше, ніж у його майже мертвій дружині, але проте вмирати — значить умирати, що впало, то пропало, того не повернеш. Та й дружина ще час від часу вщипне, нагадавши, яким він був молодим і жвавим чепуруном, хіба зрівняєш із теперішнім пердуном. Дідусь і бабуся зужиті. Де воно, це життя, що їх використало? Не видно, а проте воно їх висотало.

Бабусі давно ясно, що чоловік її з певного віку нікуди більше від неї не дінеться, аж до важкої, смертельної хвороби й наступного неминучого результату. Йому без неї не обійтися, без готування, без буфета, без стола, без чистого посуду, без балії для свинячого пійла. Куди ще податися цьому старому галабурдникові?

Старий галабурдник цілком залежить від своєї законної гівноїдки.

І знову й знову черга смердючих, пітних шкарпеток і засраних штанів проходить через бабусині руки. У старості бабуся метиться за все за допомогою дріб’язків. У неї є величезна кількість можливостей для конструктивної помсти.

І знову тягнеться низка принижень і болячок, що їх доставляють бабусі дідусеві руки. Вервечка огидних днів. Щодня, що б бабуся не пережила, дідусь бере все у свої руки. Особисто. І нехай тільки хто спробує втрутитися.

Однак дідусь з маленства звик до того, що про його повсякденний побут хто-небудь дбає: спочатку його бабуся, потім мати, тепер-от наша бабуся. Він не може собі навіть яєчню засмажити.

Він несамостійний, немов дитина, якщо йдеться про такі приємні дріб’язки, як важка домашня робота. Будь-якими дріб’язками, будь-якими найнікчемнішими незручностями, будь-якими актами домашнього саботажу йому легко допекти до живих печінок.

Старий і баба вчепилися одне в одного мертвою хваткою, як дві комахи, як дві тварини, що поїдають одна одну. Одна комаха вже наполовину в’їлася в тіло іншої.

Плоть поживна й надміру терпляча.

Удалечині, немов караван верблюдів, повз їхній будинок тягнеться низка молодих жінок. Їхні силуети різко вимальовуються на обрії. В одній руці в них повні господарські сумки, іншою вони тягнуть за собою норовливих дітлахів.

Тато жадібно розглядає жінок у польовий бінокль. У штанях у нього ворушаться залишки чоловічої гідності.

З кухні верещить мати, і залишки гідності знову замовкають.

Нарешті, сонце сідає.

Але Паула, от корова дурна, носиться зі своїм коханням!

Адже життя й без того штука важка, навіть без будиночка на одну родину із власним присадком. «Але ж з будиночком воно якось легше», — думає Паула.

Тіло Паули зробить усе від нього залежне.

Нарешті сонце сіло.

Хай там як, а ніч для чоловіка й жінки приносить із собою стільки жахливого.

А Паула, от корова дурна, носиться зі своїм коханням.

Хоча Бріґітта ненавидить Гайнца, вона має намір приборкати його, щоб він належав тільки їй і нікому іншому.

Якщо Бріґітта ненавидить Гайнца вже зараз, ще не приборкавши його, як же вона його ненавидітиме, коли нарешті, що ще під великим сумнівом, заволодіє ним назавжди й назовсім і коли їй не треба буде напружуватися, аби його приборкати.

Поки ж Бріґітті доводиться ретельно ховати свою ненависть, адже вона поки ще ніхто, звичайна робітниця, що шиє бюстгальтери, а їй так хочеться стати кимсь, а саме дружиною Гайнца.

Чимало робітниць із фабрики — приїжджі, вони з Югославії, Угорщини, Чехословаччини або інших країн Східного блоку.

Вони або виходять заміж і залишають фабрику, або пускаються берега.

Бріґітта — одна з багатьох, а значить — узагалі ніхто.

Бріґітта впевнена, що вона взагалі ніхто, поки вона — одна з сили-силенної робітниць швейної фабрики, частина з яких навіть робить те саме, що й вона. Бріґітта впевнена, що вона стане кимсь, якщо перетвориться на одну з сили-силенної заміжніх жінок. Бріґітта впевнена, що якщо Гайнц стане кимсь, тобто людиною, у якої є власна майстерня, то й вона, Бріґітта, автоматично кимсь стане.