Чак Паланик - Виправний день

Коли Теренс не відповів, вона вичавила з себе усмішку й сказала:

— Взяла тобі сьогодні рожевий грейпфрут!

У ліжку, під першими променями сонця, що впали на книжку, Теренс мовчки прочитав:

Слабкі хочуть, щоб ти відмовився від своєї долі, так само як вони ухиляються від своєї.

Вона, мабуть, знає, звідки книжка з’явилася. Хто її передав. Роками вона не підпускала до нього батька, розповідала медсестрам і Теренсові, що тато — нетерпимий расистський псих, одержимий мікроагресією в бік трансгендерних людей і поширенням культури зґвалтування серед п’яненьких студенток. Відколи в Теренса почалися ці таємничі судоми, вона стала його єдиною доглядальницею та єдиною людиною, з якою він контактував щодня.

Мама показала, щоб він посунувся, а сама присіла на край ліжка, притиснувшись стегнами до його стегна під ковдрою. Вона низько схилилася, підбила подушку біля його голови. Так вона крадькома глипнула на розкриті сторінки. Вголос прочитала:

Ми мусимо дозволити будь-якій особі продовжити свої намагання або померти, якщо вона забажає.

Рот сердито викривився.

— Бридота, — заявила вона. Її згиджений тон ґвалтує його соромом. Однією рукою вона вхопилася за край обкладинки і м’яко потягнула. — Дай сюди, щоб ти міг поїсти.

Коли він міцно стиснув книжку й не відірвав очей від сторінки, вона запитала:

— Що ти ховаєш? — ще раз, уже не так м’яко смикаючи за книжку, вона сказала: — Ти, певно, думаєш, що я спалю ту кляту книженцію!

Побачивши, що він не відступить, мама відсунулася назад. Холодно оглядаючи сина, простирадла, книжку, її обличчя залишалося беземоційним. Маска лукавства. Вона змінила тактику.

Підбираючись ближче, вона схилилася над ним. Потягнулася, щоб притиснути прохолодну долоню йому до лоба. Сказала:

— У тебе очі скляні, — і погладила його щоки. — Ти теплий.

Прибираючи волосся зі скронь, вона промовила:

— У тебе зараз знову буде судома, так?

Так воно завжди починалося. Вона гладила його обличчя. Воркувала. Мати дивилася йому в очі, казала, який він блідий, яка прохолодна й мокра в нього шкіра. Наспівувала і муркотала: «Моє бідне, хворе дитятко… Мій ніжний, хворенький хлопчик…» І Теренсові по обличчі починав текти піт. Погляд розфокусовувався. Вона нагадувала: «У тебе дзвенить у вухах, правда?» І у вухах починало дзвеніти.

Тоді, ніби прокляття, вона зазивала головні болі, мігрені, озноби, й усе це проявлялося в ньому.

Цього разу, коли вона проводила пальцями йому по волоссі й викликала напади і спазми, які закинуть його назад у лікарню, Теренс не відривав погляду від сторінки. Читав:

Темношкірий бандит займається груповим насильством, а гомосексуал дозволяє собі сексуальну нерозбірливість, бо обидва акти демонструють політичну ідентичність. Заберіть зовнішнього спостерігача, і ви усунете стимул для такої поведінки.

Її голос наповнився презирством, вона кинула йому наживку.

— Знаєш, як розумні люди називають цю книжку? — коли він не піймався, вона гаркнула: — Її називають «новою “Моєю боротьбою”»!

Теренс відчув, як загроза судом минає. Транс розірвався. Його дихання вирівнялося і стало глибшим. Серцебиття сповільнилося.

Побачивши, що її допомога не дає звичного ефекту, мама посунулася назад. Вона знову запитала:

— Чого ти соромишся? — коли він не відповів, запитала: — У тебе ж не було знову нічних полюцій, правда? — руки полізли під покривала і ковдри, вона вимогливо гукнула: — Глянемо, як там катетер!

Щоб захиститися, Теренс спробував відкотитися від неї. Притиснувши книжку до грудей, він закричав:

— Мамо! Мені вже дев’ятнадцять років, і мене замахало носити катетер!

Вона віднайшла пакет для збору, прозору пластикову кулю, роздуту від його нічної сечі. Піднісши пакет у повітря, вона підкреслено струснула його, хлюпко й жахливо.

— Ми позбудемося катетера, — ремствувала вона, — коли хтось нарешті перестане мочитися в ліжко!

Нетримання сечі — це лише виправдання, Теренс знав. Рік за роком, скільки він пам’ятав, вона вимірювала вміст його сечового міхура та кишківника і фіксувала результати. Він ніколи не цікавився навіщо, доки не почав читати книгу Талбота.

Мама впустила важкуватий пакет для збору і несподівано шалено кинулася з гаркотом:

— Дай сюди!

Теренс міцно вчепився за книжку, коли мама потягнула за корінець і силою намагалася вирвати її з його хватки.

Вона зсунулася з ліжка, низько присіла, вперлася ступнями в підлогу і тягнула всією своєю вагою. Однією рукою вона стискала книжку. Вільною вона потягнулася кудись, де Теренс не бачив. Вона боролася з ним в’яло, зате зосередилася на якомусь завданні, якого він не бачив через край ліжка.