Чак Паланик - Виправний день

Тато пояснив, що додав трохи розчинника для фарби як сурфактант, щоб розірвати поверхневий натяг і щоб слиз не збирався краплями, а покривав усе рівномірніше.

То були літні канікули, і Френкі знав, що жодних хом’ячків чи золотих рибок у класних кімнатах немає.

Тато прицілився і обмочив камеру безпеки, яка за ними шпигувала.

Після дня побиття в їдальні Френкі не міг пригадати, щоб тато дивився на нього. Якщо батько і позирав у його бік, то лише на шрам, який збігав у Френкі на обличчі. Червона лінія, ніби вигнутий край баскетбольної кросівки «Найк», де відірвалася шкіра на щоці. Навіть зараз, минаючи порожні влітку коридори, облицьовані шафками без замків, Френкі відчував, як тато крадькома зиркає на шрам. Тато Френкі ніколи не всміхався йому, жодного разу після того дня. Він хмурився, але хмурився на шрам. Привид того фінального, останнього удару. Останнього дня в державній школі.

Великі плакати на стінах коридорів показували усміхнених дітей з усіх куточків світу. Вони трималися за руки під веселкою, на якій зазначалося: «Любов буває всіх кольорів».

Тато направив пульверизатор на постер. Коли він це робив, вираз його обличчя був страшнішим за будь-який шрам. Він ніби хотів залити цей вогняний сік в очі та роти тих дітей, які залишили на Френкі той знак до кінця його життя.

Увесь час, поки тато Френкі суперзмочував стіни школи, він викрикував речі на кшталт:

— Так тобі, культурний марксизме! — або: — Нахуй ваше живе етнічне різноманіття!

Тато поливав постер, доки той не обвис і не зсунувся вниз мокрою стіною. На той момент мочитель спустів, тож тато швиргонув його далеко-далеко, майже до кабінету шкільної адміністрації.

— Ще трохи, малий, — сказав батько Френкі, — і я тобі покажу крутяк.

Френкі не міг собі цього уявити. Діти, які його побили, досі сюди ходять. Нікого не перевели на домашнє навчання. Але приємно було усвідомлювати, що після сьогоднішньої ночі сюди вже ніхто ніколи не прийде.

— Можливо, вони заскочили нас зненацька одного разу, — сказав тато, — але ми помстимося.

Френкі зайшов за татом до вбиральні й почекав, поки той помиє руки.

Тато сказав:

— Ніхто більше не залупатиметься на цю сім’ю, ніколи.

Перед тим як відправитися до машини, тато витягнув телефон і зробив дзвінок. Він заговорив у слухавку:

— Алло, я можу поговорити з керівником відділу новин? — одну руку він запхав у кишеню штанів. — Це начальник пожежної безпеки Бенджамін Г’ю. Щойно ми отримали повідомлення про те, що горить середня школа Ґолден-Парк. — З кишені він дістав коробку сірників.

Завершив дзвінок і зателефонував знову.

— Алло, я можу поговорити з відділом місцевих новин?

Він передав сірники синові. Френкі взяв їх. Очікуючи, тато відвернувся від телефона і промовив:

— Сьогодні лише тренування. Просто щоб побачити, скільки їх приїде.

У телефон він доповів:

— Я отримав інформацію, що палій напав на ще одну школу, — послухав. — Середня школа Ґолден-Парк.

Френкі стояв і чекав, тримав сірники, так само як і в середній школі Медісон, і школі Непорочного зачаття, і трьох школах перед тим. Френкі думав, що це буде остання школа і що тато спалив інші лише для того, щоб не здавалося, ніби ця особлива. Коли тато завершив останній телефонний дзвінок, Френкі вже знав, що буде далі.

У душі Френкі знав, що погані частини світу потрібно спалювати, щоб рятувати найкращі.

— Френкі, ти… — Тато став перед ним на коліна і взяв обидві маленькі долоні у свої. — Сину, ці уйобки платитимуть тобі данину до кінця твого життя! — Він відпустив меншу долоню і потягнувся, щоб погладити шрам збоку на невинному, довірливому обличчі Френкі. — Хлопчику мій. Ти виростеш і станеш королем! А сини твої будуть принцами! — Він підняв ту долоньку, яку ще тримав, і підніс її до губ.

Як особливий подарунок, тато дозволив Френкі запалити сірник.

Після того вони вийшли назовні, щоб порахувати, скільки з’явиться репортерів та операторів. Спочатку прибули лише декілька телевізійних груп, але тепер уже всі канали були на місці і ще й кілька іноземних, які в містечку знімали історію серійного палія. Своїх репортерів відправила газета. Навіть із гелікоптера знімали. Своїх людей відрядили радіостанції. Тато Френкі записував і виробляв стратегію найчистіших підходів і найкращих можливостей, щоб бачити, як легко буде працювати, коли настане саме той день.

І лише після цього тато Френкі набрав 911.

Ще до подій, про які ви щойно прочитали в цій книжці… ще до того, як ця книжка стала книжкою, вона була мрією Волтера Бейнса.