Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

Мадам Дебрей запрошує нас до столу. На наших стільцях ніжки нижчі, ніж на її власному. Таким чином господиня дому непомітно домінує над нами, позаду неї висить величезний портрет її батька. Ксав'є наглядає за нами збоку.

— Можливо, ваш охоронець бажає почекати в сусідньому залі?

— Неможливо, — заявляю я категорично. — Це не відповідатиме нашій процедурі з безпеки.

— Тут мадам Достоєва нічим не ризикує…

— У цьому питанні ми не можемо поступитися.

Мадам Дебрей погоджується і простягає нам дві шкіряні теки, спеціально виготовлені для цієї зустрічі її кращими майстрами.

— Тут ви знайдете основні показники підприємства та інформацію про наші нові проекти. Як ми розуміємо, мадам Достоєва готова інвестувати в предмети розкоші.

— Вона приїхала в Європу, щоб розглянути та оцінити варіанти, а потім поїде на інший континент. Вона вирішить пізніше.

— Розумію.

І тут починається реклама товару. Відчувається, що Албан прорепетирувала свою програму й видається переконливою. Боюся, щоб мадам Бержеро не виказала нас, відреагувавши на її тираду, яку начебто не розуміє, але вона ідеально грає свою роль. Регулярно я нахиляюся, щоб прошепотіти їй щось на вухо, після чого вона киває головою з розумінням. Позаду відчуваю заспокійливу постать Ксав’є.

Албан Дебрей уважна, стримана, усміхнена — такою, якою насправді не є. Чого не зробиш, щоб забити свою скарбницю й надалі жити розкішним життям…

Мадам Бержеро дивиться на документи англійською мовою та вказує на параграф про власні фонди підприємства. Вона нахиляється до мене й шепоче:

— Здається, тут якась невідповідність. Попроси в неї пояснень.

«Та що ви робите? Ми тут не для аудієнції. І звідки ви так знаєтеся на економіці? Я думала, що це просто жарти, щоб вивести Мохамеда з рівноваги!»

— Мадам Достоєва просить роз’яснень щодо пункту шість, другий абзац.

Албан Дебрей ніяково всміхається:

— Одразу видно фінансового експерта. Ці цифри знижено за рахунок покриття витрат у зв’язку з економічним спадом. Не варто хвилюватися.

Я перекладаю. Мадам Бержеро просить мене нахилитися:

— Це пояснення неприйнятне, тому що на попередній сторінці вона вже віднесла до резерву всі негативні витрати з прибутку. Вона не може проводити їх двічі. Це фальсифікація.

«Приголомшливо! Незважаючи на те, що мадам Бержеро продає круасани, вона може отримати Нобелівську премію з економіки».

— Якась проблема? — хвилюється Албан Дебрей.

— Нічого важливого. Мадам Достоєва зазначила лише, що ми можемо без сумніву запропонувати вам більш досвідченого фінансового радника, ніж той, що складав ці документи…

Мадам Бержеро киває головою:

— Да, да!

Я зараз знепритомнію. На щастя, Албан веде далі свою розповідь, не звертаючи ні на що уваги. За двадцять хвилин я навмисне дивлюся на годинник і перериваю її:

— Перепрошую, але в нас доволі напружений графік. У нас призначена ще одна зустріч далеко звідси, з приводу купівлі двох тисяч гектарів елітного виноградника.

Мадам Дебрей не наполягає. Я додаю:

— Оскільки ми не маємо часу відвідати ваші знамениті ательє, мадам Достоєва хотіла б подивитися на музей, де виставлено ваші коштовні експонати.

— Відкриття відбудеться за два дні. Я думала запросити вас на цей захід. Мадам Достоєва могла б бути почесним гостем на вечері, перерізати зі мною стрічку й навіть залишитися на кілька днів. Вона може зупинитися в маєтку.

— Дуже люб'язно з вашого боку, але першого числа ми будемо в Сполучених Штатах на благодійному обіді з президентом.

— З президентом… Розумію. Послухайте, якщо вам буде приємно, я можу показати музей просто зараз. Іще тривають роботи, але колекція вже на місці. Дайте мені хвилинку, щоб організувати все для вас.

Проходячи коридором своєї резиденції, Албан Дебрей говорить без упину. Про своє життя, щирі зізнання жінок, життя яких змінили її сумочки, жахливі підробки, нові продукти, ще на стадії розробки, серед них чохол для жетонів від продуктових візків… Так зворушливо. Я пропускаю все повз вуха. Почуваюся атлетом, який от-от вийде на арену стадіону. Випробування чатує на мене в кінці коридору: експонат під номером сімнадцять. Не знаю, що попереду: метання ядра чи греко-римська боротьба, — але це точно закінчиться спринтом, який переходить у забіг на довгу дистанцію. Щось на кшталт тріатлону у виконанні Жулі. Сподіваюся, що у вітрині номер сімнадцять не важке кольє чи масивна золота маска, бо ж мені не вдасться з ними втекти. Хай там як, я вирішила здобути медаль, перш ніж за двадцять чотири години на арену вийде Рік. Я випереджу його на фініші й подарую свою перемогу.