Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

— Вони попросять нас це зробити.

— Я на це й розраховую.

— Чому? Ти знаєш багатого інвестора?

— Я над цим працюю.

Я знаю, що ви думаєте: «Та вона збожеволіла». Ваша правда. Але коли нам більше нічого втрачати, ми ладні на все. Сподіваючись заспокоїти себе, намагаюся пригадати всіх історичних персонажів, яким удалося здійснити щось неможливе лише тому, що в них не залишалося вибору. Я на цьому етапі.

За шість днів Рік почне операцію. Мені потрібно випередити його, не маючи ні планів, ні обладнання, ні фізичної підготовки. Я хотіла спокусити Албан Дебрей грошима, але й не сподівалася, що її фінансовий стан може зробити її настільки піддатливою…

У мене був простий план: зустрітися з нею, щоб обговорити можливість співпраці з її компанією. Я запитаю, чи можна подивитися на її музей ще до відкриття. Коли ми будемо перед вітриною номер сімнадцять, я її розіб'ю, викраду кольє і швидко втечу. Принесу все Рікові, як кішка, яка спійману мишу приносить своєму господареві. У нього не залишиться вибору, хіба що покохати мене, і ми заживемо щасливо, як Білосніжка та її принц, але без гномів. Я вас не переконала? Себе теж. Я страшно боюся, але цей учинок — водночас самовбивчий, відчайдушний і дурнуватий — єдина нагода довести Ріку, що я готова на все заради нього. Якщо я це собі говорю, то вже напевно вирішила здійснити задумане. Знаю, що самій не вдасться реалізувати такий план, тому я вже придумала, хто мені в цьому допоможе.

Найдивовижніше, як тоді з автомобілем Ксав'є,— це неймовірна легкість, із якою люди сприймають ваші ідеї, навіть найнікчемніші, коли ви самі свято в них вірите. Я не кажу, що це найкращий варіант, але я й справді думала, що ті, кого я попрошу, зачинять двері в мене перед носом і більше не захочуть зі мною знатися.

Я розпочала з Жеральдін — і вона в грі. Незважаючи на всі мої обіцянки, ризик для неї великий, і я ненавиджу себе за це. Щоби відвести від неї підозри, я можу заприсягтися, що вона тут ні до чого, що це я змусила її скоїти злочин, шантажуючи зв'язком із Мортанем.

Я відточую свій план удень і вночі. Аналізую всі можливі варіанти. Що сорок хвилин у мене з'являються сумніви, але я й думати не хочу, що закінчу за ґратами. Одночасно уявляю, як зрадіє Рік, коли дізнається, на що я заради нього відважилася. Цього разу він рятуватиме з в'язниці мене. Я так хочу, щоб він забрав мене до свого замку…

Парадоксально, але мені стало набагато краще, відколи почалося розробляння плану. Сама собі не зізнаюся, що готую пограбування. Я навіть думати не хочу, що агента ЖТ буде втягнено в щось безглузде. Ні. Я роблю це для Ріка. Готую найкращий сюрприз у житті, найбільший доказ кохання, який молода дурненька жінка може дати красивому чоловікові. Найбожевільніший учинок у моєму житті може стати найкращим.

Я не боюся ні судового вироку, ні осуду натовпу чи моєї мами. Мадам де ля Саблієр сказала: «Жодна мета не варта помилки, скоєної через ніжність». А Мазаріні у свою чергу заявив: «Потрібно бути сильним, щоб протистояти катастрофі, потрібно бути видатним, щоб скористатися з неї». Мадам Тріньоне, моя вчителька образотворчого мистецтва в ліцеї, додала б: «Не пхай носа в чуже просо».

Нічого не вдієш. Якщо я звідси виплутаюся, то вже мої афоризми будуть у всіх на вустах. Я непереможна. Цей світ належить мені. Треба не забути винести сміття, коли буду виходити.

Мені наснився дивний сон. У найкращій концертній залі світу я виходжу на сцену в ореолі світла, яке мерехтить сотнями діамантів на моєму тілі. Навпроти вишикувані тисячі крісел, обтягнених червоним оксамитом, нікого нема, лише один чоловік у центрі партеру. Єдиний глядач: Рік.

Затамувавши подих, я виходжу на сцену й граційно вітаюся. Повільно, під звуки перших нот, з оркестрової ями виходить симфонічний оркестр і стає позаду мене. Лола сидить за фортепіано.

Я тихо починаю, наче шепочу якусь таємницю, якесь зізнання. У цій пісні — моє життя, моя обіцянка для нього. Тут і ритм, і скрипки, рок, блюз, слоуфокс, дієзи й соло. Декілька хвилин для квінтесенції одного життя, декілька секунд для палкого почуття. Я співатиму для нього. Усе йому віддам.

Я вже чую мелодію, починаю промовляти слова. Моя пісня розповідає про кохання, надію, про все, від чого жінка може відмовитися заради того, кого кохає. Сподіваюся, що він залишиться до самого кінця. Сподіваюся, що потім до моїх ніг упаде червона троянда. Сподіваюся, що він зірве з мене всі діаманти. Не залишилося жодних сумнівів: я там, де маю бути, і роблю те, чого прагне моє серце. Я лише боюся прокинутися й побачити, що зала переповнена й порожнє лише одне крісло. Саме сьогодні вирішується моя доля.