Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

Вона копирсається в сумці й дістає світлину хлопця в уніформі, поряд із яким вона позує. Він вищий від неї на цілу голову. Окрім його широких плечей, перше, на що звертаєш увагу, — це його сині запаморочливі очі й неймовірна посмішка.

— Його звати Стів, ми страшенно закохані. Він хоче переїхати жити до Європи й прибуває за тиждень. Дівчата, ми одружуємося двадцять п’ятого вересня, і я вас усіх запрошую!

Сара ридає від радості. Маеліс і Камій кидаються їй на шию. У квартирі залунали оплески, шквал емоцій і нестримне тупотіння ногами. Сусіди вже, мабуть, викликають поліцію.

А Жад просто сказала:

— Ти диви! Та ти могла загинути в цій пожежі.

Думаю, що, навіть одружившись із Ріком, я ніколи не перестану ходити на наші вечірки.

Якби хтось побачив мене з Ріком отак, поруч, цієї погідної недільної пообідньої днини, то міг би прийняти нас за пару. Подружжя, яке давно разом, тому що більше не тримаємося за руки. Але це тільки незнайомі можуть так подумати. Ну й нехай. Я надзвичайно рада, тому що це наша перша прогулянка.

Сподіваюся нічого не зіпсувати. Учорашні дівчачі посиденьки завершилися о другій годині ночі, а потім ще й робота в крамниці, тому я ледь стою на ногах.

Я щаслива піти з Ріком на концерт. Фраза буде ще кращою, якщо забрати словосполучення «піти на концерт». Мій кавалер одягнув елегантну сіру сорочку й бездоганно випрасувані бавовняні штани. Таємний агент мусить уміти прасувати. Що ж до мене, то я старанно вибрала сукню такої ж сіро-синьої гами. Люди подумають, що ми живемо разом, тому що в нас однаковий стиль одягу.

Легкий подих вітру пестить мені обличчя — приємні відчуття. Мені хочеться взяти його за руку, але це точно буде недоречним. Урешті, ми двоє сусідів, двоє друзів, із яких один до безтями закоханий в іншого й мучиться питанням, куди щоразу ходить інший. Учора я нічого не розповіла дівчатам, але Софі й так ледь не вибовкала всього. Мені ледве вдалося запобігти лиху, погрожуючи розповісти про її розрив.

Я би цього не зробила, але потрібно ж було її втихомирити.

Наблизившись до входу в собор, ми опинилися посеред численного натовпу. Величезні плакати сповіщали про подію: «П’ятий музичний фестиваль під патронатом піаніста-віртуоза Аманди Бернштейн». Захід доволі популярний, але я ніколи не була на ньому. Утім, завдяки Дідьє я нічого не слухала, окрім його жалюгідних пісень.

Мені цікаво почути, що можуть видати молоді таланти з округи. Спонсорами заходу є мерія, регіон і славнозвісні майстерні Шарля Дебрея — засновника відомої марки шкіряних виробів, чия мануфактура забезпечує місту деяку популярність.

Святково одягнена публіка поспішає до собору Сен-Жюльєн, переповненого, як у знаменні дні. Минаючи вхідну арку, я примружую очі та тримаюся Ріка. Мрію про майбутнє весілля Сари й думаю про нас. А я хочу вийти заміж?

У нефі трішки прохолодно. Рік веде мене до перших рядів.

— Тут має залишитися два місця для нас…

У центрі олтаря, перед престолом, стоїть чорне фортепіано. Сонячне світло заливає весь простір, міниться барвами у вітражах і відбиває їхні мотиви на могутніх кам’яних колонах, що підтримують склепіння. Шум кроків і голосів підсилює відчуття важливості майбутньої церемонії. Помічаю кількох клієнтів із банку, кількох із пекарні. Тут навіть мсьє Пінг, власник китайської крамниці.

Помалу люди всідаються. З’являється мер і піднімається на сцену. Запала тиша.

— Добрий день усім і дякую, що вас так багато прийшло на цьогорічний фестиваль. Сьогодні фіналісти відбіркових турів, які відбувалися протягом року, продемонструють вам свою майстерність. За підсумками їхніх виступів ми оголосимо головного переможця. Дехто з вас прийшов подивитися на молодих талантів із нашого міста, інші хочуть насолодитися виступом неперевершено! Аманди Бернштейн, яка зробила нам честь своїм візитом, але ми всі тут через любов до музики, мистецтва, бла-бла-бла…

Рік уважно слухає. А я крадькома дивлюся на його профіль, на руки, які він статечно поклав на коліна.

— …Не буду змушувати вас чекати й передаю слово нашому щедрому меценату — мадам Албан Дебрей.

Публіка аплодує. Мадам Дебрей — єдина онука й спадкоємиця засновника відомої марки, обличчя компанії, як це прийнято казати. Сумки й валізи, розроблені її знаменитими батьком і дідусем, популярні в усьому світі та коштують шалених грошей. Високоякісна шкіра, винятково оригінальна форма, а особливо — маркетинг серед зірок і коронованих осіб здатні переконати тисячі жінок, що їм бракує елегантності без сумки «Шарль Дебрей» у руці. Мадам упевнено прямує на сцену. На ній довга червона сукня й діамантова прикраса, яку неможливо не помітити. Вона має гарний вигляд, уміє триматися й ніколи не втрачає нагоди виставити напоказ останню модель сумки, яка теж забезпечить їй статки і славу…