Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

Запала незручна тиша.

Наступна відвідувачка скаржиться на брак новин від дочки, яка поїхала в подорож. І чолов’яга знов не губить можливості, щоб кинути слівце:

— Хвилювання часто здатне перебільшувати істинну сутність речей…

Пригнічена тиша. Настала його черга. Ванесса йде в підсобку, тримаючись за живіт.

— Та це ж новенька! — починає він.

Втручається мадам Бержеро:

— Доброго дня, мсьє Калан. Маєте чудовий вигляд.

— Скажіть їй, що мені потрібно, а то я втомився повторювати. Не хочу постраждати від некомпетентності новенької. Їй потрібно вчитися. А де Ванесса? Я б хотів привітатися з нею…

— Ми їй переловімо, — відповідає власниця. — Жулі вас обслужить.

Потім повертається до мене:

— Половину багета, добре пропеченого, хліб із родзинками, не надто липкий, і меренгу з кремом для мсьє Калана.

Я виконую. Він підозріло спостерігає за моїми жестами.

— Ні, не той хліб із родзинками, — заперечує він. — Я хочу той, що позаду.

Я підкоряюся й кидаю оком на вулицю, коли раптом крізь вітрину помічаю Ріка, який пробігає повз. Бермуди, футболка. Він вибрався бігати. Я стурбована. Незважаючи на його швидкість, я точно запримітила наплічник.

— Щодо тістечка, то ви сказали меренга з кремом, так?

Дріб’язковий чолов’яга зводить очі до неба й голосно зітхає:

— Це поганий початок! Навіть не здатна запам'ятати три товари. Подумайте про зміну професії!

Втрутилася мадам Бержеро:

— Це її перший день, мсьє Калан, ви ще побачите, вона вам сподобається.

Зі зневажливим виглядом він мені кидає:

— Живи, щоб учитися, і ти навчишся жити.

Він забирає свої покупки, решту й виходить із крамниці. Неймовірно, але тої миті, коли він переступив поріг, напруження послабилося. Наче ми всі, утому числі й клієнти, відчули однакове полегшення. Ванесса повернулася.

До обідньої перерви в нас більше не було подібних випадків. Ванесса показала мені, як замикати двері й опускати жалюзі на вітрині.

Я би з радістю провела час, вистежуючи, коли повернеться Рік, але мадам Бержеро запросила всіх на обід. Оскільки цей день перший для мене й один з останніх для Ванесси, вона організувала застілля для всієї команди.

У залі для випікання працівники відставили мішки з борошном і візки, щоб звільнити місце. За довгим столом нас зібралося дев’ятеро. Мадам Бержеро на чолі, вона також подає страви. Жюльєн — праворуч від неї, а решта працівників посідали як хотіли. Ніколи, працівник-пекар, умостився навпроти мене й не зводив із мене очей. Ванесса розповідає:

— Жулі обслуговувала Калана й мало не провалилася!

— Який же набридливий стариган! — вигукує власниця, розливаючи вино чоловікам.

Ніколи нахиляється до мене:

— Він і справді тупутний, цей старий…

«Тупутний?»

Дені, головний кондитер, бачить мою розгубленість. Нахиляється й пояснює:

— Тобі знадобиться час, щоб навчитися говорити а-ля Ніколя. Він поєднує слова, щоб винайти інше. Тупутний — це тупий і каламутний. Правильно, Ніколя?

— Саме так, мсьє Дені.

Дені шепоче мені крадькома:

— Тільки в пекарню беруть на роботу таких дивних хлопців. Для тортів потрібні справжні професіонали.

— Я тебе почув, — обурюється Жюльєн. — Дай моїм хлопцям спокій. Мої не бавляться, намазуючи своїх подружок кондитерським кремом…

Ніколя знову нахиляється до мене:

— Це й справді «дивошливо»…

Він, напевно, хоче сказати «дивовижно» і «зворушливо». Якщо це не… О Боже!

Під час обіду я багато чого дізналася про нову професію. Я більше ніколи не подивлюся на тістечко, як колись.

Дивно, я щойно дебютувала в новій професії, а вона вже врятувала мене від однієї з головних небезпек, що загрожує моєму життю: одержимості Ріком.

Зрештою, через працю в поті чола, зустрічі з новими людьми, навчання мені вдається не думати про нього хвилини поспіль. А по обіді сталося… Людей було небагато. На вулиці, на тротуарі, я помітила Мохамеда, який саме отримав товар. Він квапився прибрати коробки, тому що постачальник виставив значну їх частину перед пекарнею. Тож якщо мадам Бержеро помітить, то знову вийде, і не для того, щоб привітатися.

Зайшла жінка із сином років десяти. Вона бере птіфури. Хоче провідати свою стареньку хрещену, а дитину на той час відправити на заняття з математики для підготування до початку нового навчального року. Хлоп'я геть не радісне, зважаючи на численних товаришів, які катаються на велосипедах чи грають у футбол. Деякі старші хлопці й дівчата, тримаючись за руки, приходять по морозиво. Земля нагрілася від сонця, машин небагато. У повітрі витає властива лише літу безжурність. І ось заходить Рік. Він просто світиться.